Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

— Лишайтеся тут, — наказала Естер своїм без’язиким слугам, а потім повільно попрямувала в хащі, що колись були садом Чири Гафіз. Тепер він поріс височезними, мало не в людський зріст папороттю, бур’янами та осінніми квітами. Вони давно вирвалися з колись охайних меж своїх клумб і вкривали м’які від моху цегляні доріжки. За садом старанно доглядали до пожежі 1574 року. Але тепер жива огорожа, яку не стригли вже двадцять чотири роки, височенними зеленими стінами стояла уздовж посипаних камінцями стежок. Трьох жінок щиро вразило те, що фонтани й досі працювали й у них гараздували не лише здичавілі водяні лілії, а й величезні золоті рибки.

— Звідки сюди надходить вода? — запитала Кат.

— Її нагнітають під землею від одного з давніх візантійських чи римських акведуків. Це спершу був імператорський палац, коли Меґмед Завойовник захопив це місто, відбивши його у візантійців. Так, це він, Лісовий двір Чири Гафіз.

Несподівано Кат здригнулася. Навіть у найбожевільніших мріях вона ніколи не припускала, що опиниться тут, у Стамбулі, а надто в палаці, з якого її прабабуся, ця владна стара жінка, таємно керувала всією імперією. Це було одне з тих місць, де Чира була юною, прекрасною і її шалено кохав великий султан. Ніколи раніше Кат не уявляла собі Чиру саме такою, надто вже закарбувався в пам’яті спогад про ту стару жінку. Із серцем, сповненим безмежної пошани, вона пішла за Латіфою, коли Естер Кіра відчинила двері до будівлі й зайшла в запорошену пилом, обплетену павутинням кімнату.

Усе навкруги застигло. Кат знову здригнулася, відчуваючи навколо присутність примар із давно минулих днів. Поруч із нею стояла Естер Кіра, заглиблена у власну пам’ять.

Коли очі Кат звикли до напівтемряви, вони почали шукати — і швидко знайшли — кахляну стіну каміна. Вона підійшла до неї й узялася уважно придивлятися, шукаючи зображення чортополоху, про яке згадував її син. Помітивши його, вона м’яко натиснула на кахлю — і та впала їй у руку. Без жодних сумнівів вона схилилася над отвором і всміхнулася, коли її пальці намацали й схопили щось тверде в м’якому напівзотлілому оксамитовому мішечку. Витягнувши руку зі сховку, вона відкрила мішечок, дістала кулон і переможним рухом піднесла його вгору.

— Чи впізнають його ваші старечі очі, Естер Кіра? — і вона, пританцьовуючи, наблизилася до старої жінки й простягнула їй прикрасу.

Естер Кіра кивнула й усміхнулася своїм спогадам.

— Кулон, що його виготовив сам Селім І на честь народження його первістка — султана Сулеймана! Поглянь-но на зворотний бік. Ось його тугра[31]. Чому вона не взяла його із собою, Інчилі? Він для неї був найдорожчою з усіх прикрас.

— У спішних зборах перед утечею юна Рут не помітила його. Вони, лише діставшись до Шотландії, утямили, що його немає серед її речей. Мій старший син подарував мені копію цього кулона на минулий Новий рік. І коли вже я тут, то вирішила, що чому б не забрати й оригінал. Я хотіла б, щоб ви зберегли його для мене, Естер, або — ще краще — надішліть його до банку Кіра в Римі як мою власність. Я б не хотіла, щоб мою втечу обтяжувала така безцінна коштовність.

— Довірити його мені — розумне рішення, Інчилі. Якби його знайшли серед твоїх речей, це було б важко пояснити. Б’юсь об заклад, що візир не дає тобі на шпильки стільки грошей, щоб купувати такі дорогі іграшки!

— Дайте мені поглянути на нього, — тихо попрохала Латіфа й шанобливо взяла прикрасу зі старечих рук. — Він прекрасний! Як же він обожнював її. Вона була для нього дорожча за всіх жінок. Як це чудово — бути так шалено коханою! Мало кому з нас так щастить. — Зітхнувши, вона віддала кулон Естер Кіра, а та поклала його назад до мішечка, а мішечок запхала в одну з кишень своїх численних одеж.

Ще кілька хвилин жінки поблукали імперськими покоями давно померлої матері султана Чири Гафіз. Кат не могла позбутися думки, що вона без дозволу вдерлася сюди. Установивши на місце кахлю із зображенням чортополоху, вона пошкодувала, що не запросила з ними Сьюзен. Бабуся Сьюзен Рут провела перші роки свого життя в цьому ж самому палаці.

Нарешті Естер повела їх назад крізь сад до їхніх паланкінів. Дорогою до будинку Кіра і Кат, і Латіфа були незвично принишклі. У дворі будинку вони обіймали стареньку й щиро дякували їй за таку незвичну прогулянку, а Осман тим часом переступав поряд із ними з ноги на ногу: йому хотілося поквапити їх, проте він не наважувався цього зробити. Дорогою до палацу візира вони тихенько обговорювали таємниці, що стали їхніми спільними. Цей день зріднив їх іще дужче.

Цикалазаде-паша нетерпляче чекав на них. Очі в нього звузилися, обличчя було похмурим, і варто було б їм насторожитись. Але і Латіфа, і Кат були щасливі, у захваті від своєї прогулянки.

— Де ви були? — запитав він. — Я повернувся з Єні-Серая й побачив у себе вдома пустку.

— Ми гостювали в Естер Кіра, мій господарю, — радісно мовила Латіфа. — Вона запросила нас до старого Ескі-Серая, і ми показали Інчилі, де колись жила незрівнянна Чира Гафіз. У нас був надзвичайно приємний день, і ми вдячні вам за те, що ви дали нам ваш дозвіл піти.

— А я сьогодні нудьгував, позбавлений товариства, — поскаржився візир.

— Мій господарю Цико, — пожартувала Латіфа, улесливо всміхаючись до нього, — у вас найвідоміший гарем у всій імперії, майже такий, як у мого кузена султана. Мені не віриться, що ви нудьгували, хіба що вам самому того хотілося.

Без жодного попередження рука візира злетіла в повітря й ляснула Латіфу в обличчя. Вона вражено захлинулася, очі в неї наповнилися слізьми. Раби стояли, мов громом ударені, непорушно, ледь дихаючи, бо ніхто ще ніколи не бачив, щоб візир ударив свою дружину. А от Кат накинулася на візира й почала розлючено бити його в груди.

— Не смій навіть торкатися до неї! — сердито кричала вона на нього. — Вона тобі нічого не зробила! Ти злий, несправедливий!

Тепер, неабияк перелякавшись, Латіфа намагалася відтягти Кат від нього.

— Ні! Ні! Інчилі, ти маєш благати господаря Цику дарувати тобі прощення. — Вона намагалася опустити Кат на коліна.

Кат відвернулася від візира й ласкаво