Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

Крики й справді долинали від вестибюлю. Поки Гаррі біг кам'яними сходами з підвалу, вони дедалі голоснішали. Вестибюль був переповнений. Одні учні вибігали з Великої зали, де й досі тривала вечеря, щоб побачити, що діється, а інші стовбичили на мармурових сходах. Гаррі проштовхався крізь гурт довготелесих слизеринців. Учні утворили велике коло, дивлячись перед собою хто здивовано, а хто злякано. Навпроти, по той бік вестибюлю, Гаррі побачив професорку Макґонеґел. Здавалося, її ось-ось знудить від побаченого.

Посеред кола учнів стояла професорка Трелоні, тримаючи в одній руці чарівну паличку, а в другій — порожню пляшку з-під хересу. Вигляд у неї був цілком божевільний. Волосся стирчало, окуляри були такі перекошені, що одне око здавалося більшим за друге. Її численні шалі й шарфи безладно звисали з плечей, створюючи враження, що вона ось-ось розпадеться по швах. Біля неї на підлозі лежали дві валізи, причому одна з них догори дном, ніби її кинули навздогін професорці Трелоні зі сходів. Вона перелякано дивилася на щось невидиме для Гаррі біля підніжжя сходів.

— Ні! — закричала професорка Трелоні. — НІ! Не може бути... не може... я не визнаю!

— Невже ви й досі не збагнули, що це таки станеться? — пролунав високий, мов у дівчинки, голос. Він звучав бездушно й задоволено, і Гаррі, зробивши крок праворуч, побачив, що Трелоні перелякано дивилася на професорку Амбридж. — Хоч ви не здатні передбачити навіть завтрашню погоду, але ж могли зрозуміти, що жалюгідний рівень ваших уроків, які я інспектувала, та відсутність навіть найменшого поступу з вашого боку неминуче призведуть до звільнення з посади.

— Ви н-не маєте права! — завила професорка Трелоні, а сльози бризнули з її очей за величезними окулярами, — н-не маєте права мене звільнити! Я тут працюю шістнадцять років! Г-Гоґвортс — це м-мій д-дім!

— Був ваш дім, — виправила її професорка Амбридж, і Гаррі бридко було бачити, з якою насолодою розтягла вона своє ропушаче обличчя, дивлячись, як професорка Трелоні впала, нестримно ридаючи, на валізу, — але годину тому міністр магії затвердив своїм підписом наказ про ваше звільнення. Тож, будьте ласкаві, вийдіть з вестибюлю. Ви нас ганьбите.

Вона стояла й дивилася з виразом незмірної втіхи, як професорка Трелоні здригалася й стогнала, хитаючись на своїй валізі від невимовного горя. Гаррі почув ліворуч від себе приглушене ридання й озирнувся. Це плакали, притулившись одна до одної, Лаванда й Парваті. Тоді почулися кроки. Професорка Макґонеґел вийшла з кола учнів, підійшла до професорки Трелоні й поплескала її по плечі, водночас виймаючи зі своєї мантії велику носову хустинку.

— Годі вже, годі, Сивіло... заспокойся... витри носа... не все так погано, як тобі здається... тобі не доведеться покидати Гоґвортс...

— Невже, професорко Макґонеґел? — Амбридж погрозливо вийшла на кілька кроків уперед. — А чи вповноважені ви робити такі...

— Я вповноважений, — пролунав глибокий голос.

Відчинилися дубові вхідні двері. Учні, що стояли там, розступилися, і в проході з'явився Дамблдор. Що він робив надворі, Гаррі збагнути не міг, але його постать на тлі химерно-імлистої ночі вражала. Не зачиняючи за собою дверей, він пройшов крізь коло учнів до професорки Трелоні, що заплакано здригалася на своїй валізі біля професорки Макґонеґел.

— Ви, професоре Дамблдоре? — особливо гидко реготнула Амбридж. — Боюся, що ви не зрозуміли ситуації. Я маю тут... — вона витягла з мантії сувій пергаменту, — ...наказ про звільнення, підписаний мною і міністром магії. Згідно з освітньою постановою номер двадцять три. Верховний інквізитор Гоґвортсу має повноваження інспектувати, призначати іспитові терміни та звільняти будь-якого вчителя, котрий, на її... тобто на мою... думку, не відповідає рівню й вимогам Міністерства магії. Я вирішила, що професорка Трелоні занадто слабка викладачка. Отож я її звільнила.

На превеликий подив Гаррі, Дамблдор і далі всміхався. Він поглянув на професорку Трелоні, що невтішно ридала на валізі, і сказав: — Авжеж, професорко Амбридж, це слушно. Ви маєте повне право як Верховний інквізитор звільняти моїх учителів. Але ви не вповноважені виганяти їх із замку, — він люб'язно вклонився. — Право приймати такі рішення все ще належить директорові, а я хочу, щоб професорка Трелоні залишалася жити в Гоґвортсі.

На цих словах професорка Трелоні нестямно зареготала, ледве заглушуючи гикавку.

— Ні... ні, я п-піду, Дамблдоре! Я п-покину Гоґвортс і п-по-шукаю собі долі деінде...

— Ні, Сивіло, — урвав її Дамблдор, — ти залишишся. Він обернувся до професорки Макґонеґел.

— Професорко Макґонеґел, чи я можу вас попросити відвести Сивілу назад?

— Авжеж, — відповіла Макґонеґел. — Уставай, Сивіло... З юрби швиденько вийшла професорка Спраут і схопила

Трелоні за другу руку. Разом вони повели її повз Амбридж угору по мармурових сходах. Підбіг професор Флитвік з витягнутою чарівною паличкою. Він пискнув "Локомотор валізи!" — і багаж професорки Трелоні піднявся в повітря й поплив за нею. Професор Флитвік замикав цю процесію. Професорка Амбридж стояла мов укопана, втупившись у Дамблдора, що все ще люб'язно всміхався.

— А що, — просичала вона так, що чутно було на весь вестибюль, — ви збираєтесь робити, коли я призначу нового вчителя віщування і йому буде потрібне її помешкання? — О, цим можете не перейматися, — чемно відповів Дамблдор. — Знаєте, я вже знайшов нового вчителя віщування, і його влаштовує помешкання на першому поверсі.

— Ви знайшли?.. — пронизливо перепитала Амбридж. — Ви знайшли? Чи не могла б я вам нагадати, Дамблдоре, що, згідно з освітньою постановою номер двадцять два...

— ...міністерство має право призначати відповідного кандидата, якщо... підкреслюю, якщо... директор не зможе підібрати його сам, — закінчив за неї Дамблдор. — А я з радістю вам повідомляю, що цього разу мені пощастило. Дозвольте відрекомендувати.

Він повернувся до відчинених дверей, крізь які проникала нічна імла. Гаррі почув тупіт копит. У вестибюлі приголомшено загомоніли, а учні, що стояли біля дверей, швиденько позадкували, спотикаючись і звільняючи шлях новоприбулому.

З туману з'явилося лице, котре Гаррі вже бачив колись темної, грізної ночі в Забороненому лісі. Біле волосся й дивовижно блакитні очі. Чоловічі голова й торс, що переходили в золотистий кінський тулуб.

— Це — Фіренце, — весело повідомив Дамблдор отетерілій Амбридж. — Гадаю, він відповідає вашим вимогам.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ —

Кентавр і ябеда

— Герміоно, тепер ти, мабуть, шкодуєш, що відмовилася від курсу віщування? — дурнувато всміхнулася Парваті.

Минуло два дні після звільнення професорки