Читати книгу - "Дивний світ"

— Не стріляй, Ральфе!

Ще постріл. Він виявився останнім.

Недалеко від того місця, де стояв Лоу, спалахнуло зелене полум’я. Лоу розгледів невиразні обриси волохатої постаті, яка на мить осяялася зеленкувато-фіолетовим сяйвом. Почувся тріск. Яскрава, схожа на блискавку іскра вдарила туди, де метався жовтий промінь ліхтаря Стонора. Промінь описав широку дугу, тицьнувся у сніг і згас.

Лоу глянув у той бік, де тільки-но бачив світну постать нічного прибульця. Там був морок. Спрямував туди промінь ліхтаря — нікого. Окреслив променем навколо себе — порожньо.

Нічна примара немов провалилася крізь землю. А може, відлетіла по повітрю?.. Якесь шипіння донеслося згори. Лоу задер голову, але побачив лише химерні сполохи полярного сяйва.

Метеоролог поволі підійшов до того місця, де лежав шеф. Він здогадувався, що трапилося. Стонор лежав ниць, уткнувшись обличчям у сніг. Лоу нагнувся, обережно перевернув нерухоме тіло. Освітив спалені залишки карабіна і, насилу волочучи ноги, почвалав до відчиненого люка.

Червонокрилий літак описав широке коло над Великою кабіною, вітально хитнув крилами і пішов на посадку. Лоу й лікар чекали біля головного входу.

Літак легко торкнувся лижами гладкої білої поверхні, сповільнюючи біг, ковзав у прямокутнику, відзначеному кольоровими полотнищами. У хмарі сніжної куряви, здійнятої гвинтами, заблищали райдужні кола. Обрамлена веселками срібляста машина підкотила до Великої кабіни.

Смаглявий горбоносий чоловік у шовковистому блакитному комбінезоні з відкинутим каптуром, з густою копицею чорного волосся зістрибнув на сніг і попрямував до зимівників Великої кабіни. За ним з літака вже вилазив другий — великий і огрядний, майже квадратний, у пухнастому хутряному комбінезоні й унтах, відтак легко виплигнув третій — маленький і верткий, у хутряних штанях і коричневій шкуратянці.

— Начальник станції «Лазарєв» — Шота Веріадзе, — відрекомендувався брюнет, простягаючи руку Лоу. — Мої товариші — льотчик Іван Лобов та лікар Юрій Бєлов.

Величезний Лобов так труснув руку метеоролога, що в того хруснули суглоби. Рукостискання мініатюрного Бєлова також виявилося міцним.

Лоу представив лікаря.

— Де постраждалі? — запитав по-французьки Бєлов, пильно і строго дивлячись на Жиро.

— Вашої допомоги чекає лише один, професоре. Він унизу, у Великій кабіні. Начальник зимівлі — геолог Стонор — був убитий на місці.

— А стан пораненого?

— Дуже важкий.

— Можна відразу ж пройти до нього?

— Певна річ.

— Товариші, може, й ми не втрачатимемо дорогоцінного часу? — густим басом запропонував Лобов. — Машина в повному порядку. Зараз механіки доллють пального, і починаймо пошуки.

— Іван має рацію, — кивнув Веріадзе. — Є щось нове?

— Абсолютно нічого, — сказав Лоу. — Вчорашній день і сьогоднішня ніч минули спокійно. Електричні мавпи більше не з’являлися.

Веріадзе потер гладко поголене підборіддя.

— Пропоную зробити так. Юрій залишиться тут. Ми з Іваном летимо на пошуки. Ви зможете приєднатися до нас?

— Звісно, — відповів Лоу. — Але, поки заправляють машину, прошу вниз, на чашку чаю. За столом обговоримо деталі.

Пропустивши гостей уперед, Лоу нахилився до вуха лікаря:

— Ти, здається, назвав цього хлопчика професором, Рисе?

Жиро сердито фиркнув.

— Цей «хлопчик» — один з найвидатніших медиків нашого часу: академік і автор кількох сотень книг і статей. Це три аси, Фреде. Веріадзе — знаний геофізик і географ, почесний член багатьох академій світу, у тому числі й вашої, американської, а Бєлов — неперевершений майстер полярної авіації. У Москві на його честь уже споруджено монумент.

Лоу похитав головою.

— Велика кабіна удостоїлася великої честі, Рисе!

— Залишається пошкодувати, що це не сталося трьома днями раніше.

За столом Лоу коротко розповів про події останніх десяти днів. При згадці про підземні гірські виробки Бєлов і Веріадзе перезирнулися.

— Все це дуже дивно, панове, — задумливо сказав Веріадзе, коли Лоу закінчив. — Дозвольте поставити вам декілька питань. Втім, ви, певна річ, можете не відповідати, якщо визнаєте деякі питання занадто прямими чи недипломатичними.

Лоу зніяковів.

— Ставте питання. Я розповім абсолютно все, що мені відомо.

— Ці стародавні виробки пройдені на родовищі радіоактивного елементу?

— На родовищі урану… Я забув сказати про це.

— Яка їх протяжність?

— Дуже велика.

— Мережа виробок строго геометризована?

— Так. Усі ходи перетинаються під прямими кутами. Але, даруйте, звідки ви знаєте?

— Торік подібні виробки були виявлені нашими попередниками поблизу станції «Лазарєв». Зараз результати їх досліджень, мабуть, уже опубліковані.

Лоу важко зітхнув.

— Шкода, що покійний Стонор не знав про це.

— На жаль, і ми не знали про вашу знахідку. Ми повідомили б вам усі наші дані.

— Пане Веріадзе, — втрутився Жиро, — а як ви і ваші товариші пояснюєте… е-е… як би це сказати… звідки взялися ці дивовижні виробки?

— Є декілька точок зору на це питання. Ймовірно, на нього легше буде відповісти після того, як ми оглянемо вашу знахідку. У нас загальна довжина виробок невелика, вони сильно попсовані льодом і, далебі, покинуті дуже давно. До речі, і саме родовище торію, на якому вони пройдені, у значній мірі вироблене. Дозвольте ще питання, пане Лоу. Як ви вважаєте: ці загадкові істоти, з якими ви зіткнулися, мешкають у підземних виробках?

— В усякому разі заходять туди. Факти, про які я вам розповідав, свідчать самі за себе.

— Залишається чотири години світлого часу, — пробасив Бєлов, відсуваючи недопиту склянку. — Анкету можна продовжити в літаку.