Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

— Цілий? — Іліяс дуже швидко зім'яв залишки плетіння, з тривогою озираючись навколо. Вся сутичка зайняла лічені миті але могла привернути зайву увагу. Втім, схоже, пощастило: від Анвара їх прикрив кут паркану, та й аристократа значно більш цікавила розмова з регентом, ніж спостереження за околицями. 

Лікіт кивнув і позадкував до стін.

— Сподіваюся, це все-таки випадковий напад, — похмуро пробурмотів він, не зводячи очей зі свого лорда.

Цієї миті повітря розпороли леза, наче виткані з льоду. Юнак ледь зубами не скрипнув й сіпнувся вперед, коли Ульф похитнувся й опустився на коліна.

— Чекай, — наказав наказав Іліяс неголосно. Тонкі пальці жерця неочікувано жорстко впилися в плече юнака, змушуюши стояти нерухомо. — Ще зарано.

Уся їхня увага зосередилася на двох людях за бар'єром. Ось Арвар замахнувся та вдарив суперника по обличчю, непритомне тіло завалилося на бік. Лікіт ледь не застогнав від відчаю.

— Він живий, — тихо зауважив Іліяс. — Поранений, і сильно, але живий.

— Ви можете якось допомогти йому? — голос юнака тремтів.

Анвар схилився над Ульфом, уважно оглянув, у темряві щось швидко спалахнуло золотом і враз згасло.

— Немає потреби. Вони й без нас розберуться.

Лікіт здивовано повернувся до жерця, але пояснень так і не дочекався.

— Терпіння. І жодних героїчних поривів, поки я не дозволю.

З того боку, де стояли основні сили північан і варти, пролунали гучні крики, а потім — брязкіт зброї. Схоже, гості завітали не лише на цей вузький провулок. Юнак тихенько вилаявся.

— Ми нічим їм не зарадимо. Але вони впораються, — вперто сказав він, немов сам себе умовляв.

— Там досвідчені воїни. Та й мої люди теж дечому навчені, — підтвердив Іліяс.

Немов у відповідь на його слова, в далечині спалахнули кольорові розсипи, а за ними прилетіла нова хвиля криків.

— Ну ж, лорде Анваре, — Іліяс знову дивився тільки на площу. — Усі фігури вже на полі. Залишилася остання — і можемо починати.