Читати книгу - "Танок драконів"

— Ваша ясновельможність знає, чому я прийшов.

— Мабуть, тому, що у вас немає інших справ — тільки переслідувати мене. Скільки разів уже я вам відмовляла?

— П’ять разів, ваша препишносте.

— Уже шість. Я не дозволю знову відчинити бійцівські кубла.

— Якщо ваша величність вислухає мої аргументи...

— Я вже їх вислухала. П’ять разів. У вас з’явилися нові?

— Аргументи старі,— визнав Гіздар,— але новими словами. Гарними й люб’язними, які мають зворушити королеву.

— Вам бракує аргументації, а не люб’язних слів. Ваші доводи я чула вже стільки разів, що сама вже можу подавати ваше прохання. Мені починати? — Дані гойднулася вперед.— Бійцівські кубла були невіддільні від Міріна з часів заснування міста. Бої мають релігійне підґрунтя: це кривава офіра богам Гіса. Смертельне мистецтво Гіса — це не проста різанина, а вияв мужності, вправності й сили — усього, що так цінують боги. Переможців пестують і хвалять, а загиблих шанують і пам’ятають. Знову відчинивши кубла, я доведу мірінцям, що поважаю їхні звичаї і традиції. Кубла знамениті по всьому світу. Вони приваблюють купців, вони наповнюють міську скарбницю грішми, які стікаються з усіх куточків землі. Всі люди жадають крові, а в бійцівських кублах цю жагу можна втамувати. Саме тому в Міріні так спокійно. Для злочинців, засуджених до смерті на піску, бійцівські кубла стають таким собі судом через двобій — останнім шансом довести, що засуджений не винен,— Дані знову відхилилася й мотнула головою.— Ось. Як я впоралася?

— Ваша ясновельможність аргументувала справу краще, ніж я. Ви, бачу, не тільки вродлива, а й красномовна. Мене ви переконали.

Вона не стрималася — засміялася.

— А от себе я не переконала.

— Ваша препишносте,— прошепотів Резнак мо Резнак їй на вухо,— в місті заведено брати з бійцівських кубел податок — десятину з усіх прибутків. А гроші можна використати на благородні справи.

— Можна... та якщо ми й відчинимо кубла, ми брати десятину будемо з доходів. Я ще молоденька дівчина й не розуміюся на таких речах, але я провела достатньо часу з Заро Зоаном Даксосом, щоб затямити бодай це. Гіздаре, якби ви шикували армії так само вправно, як шикуєте свої аргументи, ви б завоювали світ... але я знову кажу вам «ні». Ушосте.

— Як скаже королева,— він знову вклонився — низько, як і першого разу. Перли й аметисти стиха зацокотіли об мармурову підлогу. Вельми гнучкий він, цей Гіздар зо Лорак.

«Якби не ця дурнувата зачіска, його можна було б назвати вродливим». Резнак і зелена грація вмовляли Дані пошлюбити когось із мірінської шляхти, щоб місто змирилося з її правлінням. До Гіздара зо Лорака варто придивитися. «Ліпше вже він, аніж Скагаз». Гирявий пропонував навіть заради неї розлучитися зі своєю жінкою, але на саму думку про це Дані здригалася. Гіздар бодай усміхатися вміє.

— Ваша препишносте,— мовив Резнак, звіряючись зі своїм переліком,— до вас хоче звернутися шляхетний Граздан зо Галар. Вислухаєте його?

— Залюбки,— озвалася Дані, милуючись блиском золота й сяйвом зелених перлів Клеонових пантофель і намагаючись не звертати уваги на біль у пальцях. Її попередили, що Граздан — родич зеленої грації, а її підтримка неоціненна. Жриця переконувала мірінців, що з законною владою слід примиритися, визнати її і скоритися. «Я шанобливо вислухаю будь-яке прохання її родича».

А прохання його, як виявилося, стосувалося золота. Дані відмовилася компенсувати мудрому панству вартість рабів, але мірінці продовжували шукати інших шляхів витиснути з неї гроші. Шляхетному Гразданові колись належала дуже вправна рабиня-ткаля; плоди її ткацького верстата високо цінувалися не лише в Міріні, але й у Новому Гісі, Астапорі й Карті. Коли ткаля постаріла, Граздан купив дюжину молоденьких рабинь і наказав старій навчити їх усіх секретів свого ремесла. Стара ткаля вже померла. А молоді, звільнившись, відчинили в гавані на дамбі крамничку, де торгують своїми виробами. Граздан зо Галар просив частку з їхнього прибутку.

— Майстерністю своєю вони завдячують мені,— наполягав він.— Це я обрав їх на базарі та приставив до ткацьких верстатів.

Дані вислухала його мовчки, з непорушним обличчям. Коли ж він договорив, вона мовила:

— А як звали стару ткалю?

— Рабиню? — Граздан, хмурячись, посовався.— Її звали... Ельза, здається. Чи Елла. Вона вже шість років як померла. У мене було стільки рабів, ваша світлосте!

— Нехай буде Ельза. Ось наш присуд. З дівчат ви нічого не отримаєте. Ремесла їх навчила Ельза, а не ви. А від вас дівчата отримають новий верстат — найкращий, який тільки можна купити за гроші. За те, що ви забули ім’я старої.

Резнак хотів уже запросити ще одного токара, але Дані наполягла, щоб викликали вільновідпущеника. Далі вона так і чергувала колишніх хазяїв з колишніми рабами. Найбільше справ стосувалося відшкодування збитків. Після падіння Мірін жорстоко сплюндрували. Східчасті піраміди можновладців уникнули найгіршої потали, а от скромніші райони міста відчули на собі оргію рабунку й душогубства, коли повстали міські раби, а в розбиті брами міста ввірвалися голодні орди, які прийшли за Дані з Юнкая і Астапора. Незаплямовані зрештою відновили лад, але сплюндрування лишило по собі масу проблем. І з тими проблемами всі зверталися до королеви.

Прийшла заможна жінка, у якої загинули і чоловік, і сини, захищаючи мури міста. Під час сплюндрування вона зі страху втекла до свого брата. Коли ж повернулася, то виявила, що її домівку перетворили на бордель. Повії носили її прикраси й одяг. Отож вона хотіла повернути собі і будинок, і коштовності.

— Одяг нехай залишать собі,— дозволила вона. Дані присудила, щоб жінці повернули коштовності, а от будинок, сказала вона, втрачено, оскільки жінка його покинула.

Прийшов колишній раб зі скаргою на одного шляхтича з дому Жаків. Він узяв собі за жінку вільновідпущенку, яка до падіння міста була «грілкою» в цього шляхтича. Шляхтич забрав її цноту, розважався з нею, зробив їй дитину. Новий чоловік тепер вимагав, щоб того шляхтича оскопили за зґвалтування, а ще він просив гаман золота, щоб мати змогу виростити байстрюка як власного сина. Дані виконала його вимогу щодо золота, однак не щодо оскоплення.

— Коли він спав з вашою теперішньою дружиною, вона була ще його власністю, він міг робити, що хотів. За законом це було не зґвалтування.

Її рішення не задовольнило колишнього раба, наскільки вона бачила, та якщо вона оскопить усіх чоловіків, які силували до злягання своїх