Читати книгу - "Царський пояс"

жінки страждає від цього. Відкрийте, боги, для мене небо. Пустіть на Маріїне дерево, що на зірці Сидень росте, яку колись Полярною назвуть. Маю зухвалість велику: взнати причину Маріїної теперішньої подоби. Шкіра у жінки знову стане гладка та біла. Сама вона – весела. Вид її тішитиме чоловіка і родичів. О, могутні боги. Будьте до мене ласкаві. Дозвольте також увійти у гніздо малого Михайла. Батько його, Євстахій, якого ведете, - має перстень рідкісний, дивний. Богиня вогню Табіті – покровителька малого Михайла, повідала вибраному товариству: «Хлопчик – посланець неба. Велика користь буде сколотам від нього. Шануйте його». О боги! Розкрийте нам таємницю, а ми будемо славити вас завжди та у всі віки, скільки життя нам відведено під світлим-трисвітлим сонцем. Істинно кажу.

Барабан стогнав у ловких руках шамана. Раптом він закляк на місці. Барабан теж стих. Плавно звівши над собою руки, шаман вдивлявся у зоряне небо. Ось зробив широкий стрибок, потім другий, третій…

Ія прилипла до Мишка. Дівчинка тремтіла і цокала зубами.

Мишко зойкнув від несподіванки – шаман м’яко відійшов від землі. Він летів, бо хлопчик чув завивання вітру, а волосся на голові літуна тріпотіло. Та й рухи у нього такі, як у пташки під час польоту.

Шаман на якісь поверхні. Обмацує стовбур могутнього дерева. Обхопив його ногами, а на руках підтягнувся. Лізе догори. Забирається на дерево все вище і вище.

Тепер зупинився. Заглядає усередину, можливо, у дупло. Засунув руку, щось там шукає. О, знайшов. Розгорнув, немовбито книжку. Ворушить вустами – уважно є Книжку засовує назад, у дупло.

Знову лізе догори. Ось він на вершечку. На тонкій гілці колихалося гніздечко. «Воно моє», – здогадався Мишко і чомусь зрадів. «У гніздечку зберігається моя душа і вся історія мого життя», – тепло думав. Шаман засунув за пазуху щось маленьке, але сильне. Вона пручалося і лопотіло крильми.

Під кінець шаман присів і змахнув обома руками. Він злетів з родинного дерева. Тепер він у дорозі: повертається до своїх, до сколотів. Одну руку притискує до грудей. Це щоб те, крилате, не випурхнуло з-за пазухи.

Та що трапилося? Невже шаман із кимось бореться? Відчайдушно гамселить ногами, вільною рукою розмахує, когось лупцює. І тут Мишко чітко побачив, як ноги і руки літуна обплутувала блискуча срібна павутина. Вона страшенно міцна. Так вп’ялася в тіло шамана, що виступили краплі крові. Павутина обкручувала чоловіка все вище. Уже добиралася до його грудей.

Ураз, сильним ривком шаман розірвав срібну павутину. Розірвав – і упав на землю.

Помічник із Євстахієм підбігли до знесиленого шамана. Той підвів голову, обвів червоними очима всіх присутніх. Жмут полум’я освітив фігуру затерплого Мишка. Погляд шамана зупинився на хлопчикові. Мишко увесь, від настовбурченого чубчика до брудних п’яток, затремтів. (Погляд шамана був дуже страшний!) Він хитнувся і повільно осів на витоптану траву.

Помічник підбіг до Мишка, підхопив його обм’якле тіло і потяг до шамана. Шаман підніс до Мишкового рота (він сам розтулився) кулака. Усередину малого пурхнула пташечка. Хлопчика кинуло в жар. Йому непереборно хотілося спати.

Крізь прозору плівку сну він бачив, як до шамана підвели зомлілу маму. Шаман підштовхнув її до розчепірених тичок, які палахкотіли вгорі. На мамину голову сипалися іскри. Але матуся не згоріла – вийшла з червоних воріт сама.

Хлопчик міцно заснув.

Таємниця старого персня

Полум’я вляглося. Але жар під попелом ще довго світився, немов затягнена плівкою рана.

Ія водила очима, прислухалася. У темряві пирхали коні, біля яких порався помічник шамана. Мишко свистів уві сні носом, тітка Марія напівлежала. Не відомо, чи й жива. Дядько Євстахій зачинився з шаманом у наметі. Звідти ні скрипу, ні звуку. Цікаво, чому вони так тихо сидять? Аааа, вони шепочуться. Про що?

Дівчинка, крадучись, підійшла до намету. Притулилася щічкою до цупкої тканини.

Говорив напівшепотом шаман:

– Ох, знав б ти, Євстахію, що я пережив під час нічної подорожі. Зі мною ще такого зроду-віку не було. Коли повертався, злі духи на мене напали. Вимагали повернути їм Михайликову душу. Я противився, і за це духи мене щипали, били, дряпали, кусали. Потім накинули на мене металеву сітку. Я в ній замало не вмер. Не пам’ятаю, яким чином вибрався з полону. Ох, зле почуваюся. Можливо, до ранку й не доживу. Тяжко дихати. Папаю, укріпи мій дух, не дай відійти у світ тіней, допоки словами всього не передам. – Голос дедалі слабшав. Ія щільніше притулилася до намету – перетворилася на суцільне вухо. – Євстахію, правду казала Табіті – ваш син незвичайний. Але злі духи, побоюючись його сили, викрали під час сну Михайликову душу. Натомість вселили в нього другу, чужу. Проте душа людини завжди повертається на зірку Сидень, у своє родове гніздо. За нею я оце мандрував. І не помилився… Відтепер Михайлик житиме зі своєю душею.

– Що це означає? Як нам тепер із сином бути? Як його виховувати?

– Так само, як і досі. Коли він виросте, буде повнолітнім, то матиме надлюдські здібності.

Шаман застогнав. Ледь чутним голосом повчав:

– Прошу, перстень сховайте від Михайлика. Бо з перснем він побачить і почує невидимий світ. Також зможе рухатися зі швидкістю думки. То велика і небезпечна сила для дитини. Дитина з нею не впорається. Ще мала та й досвіду не має. А тепер відведіть мене додому. Мені потрібно відпочити.

Дівчинка відбігла від стінки намету. Марія, котра після пережитого лежала на плахті ледь жива, ворухнулася.

– Тітонько, подай мені руку, – впадала біля недужої Ія.

Раптом дівчинка