Читати книгу - "Щоденник Любові"

Наближалася моя черга сповідатися — і я почав нервувати. Я почував уже, що полонений сердечною любов'ю Падре Піо, і все ж боявся, що не заслужу бути прийнятим до числа синів святого брата, якого любив усе життя.

Я готувався до сповіді у старій частині церкви, і моя давня цікавість до історії та мистецтва відволікала мене. Замість того, щоб пригадати свої гріхи й пошкодувати про них, я почав порівнювати цю церкву із старовинним російським монастирем, про який читав у книжці. І тут сеньйор Тонеллі покликав мене до сповідальні отця Піо.

Повністю захопившись мрією пізнати ближче свого Падре, я забув навіть, що перебуваю перед священнослужителем, якому я повинен сказати про свої гріхи.

Отець Піо задав мені кілька запитань і глянув мені в очі, чекаючи відповіді. Я розгублено сказав: «Не можу добре пригадати, чи здійснив я такий гріх».

Він крикнув мені голосно: «Забирайся! Забирайся звідси! Чого ж ти від мене хочеш? Іди й приготуйся до сповіді як слід! Я не можу тратити з тобою час!»

На другий день я повернувся в сповідальню після глибокого й продуманого приготування. Несподівано для себе я відчув надзвичайну лагідність Падре Піо, яка повністю стерла з моєї пам'яті вчорашній суворий окрик.

Отець Піо сказав мені: «Так, ти будеш моїм духовним сином… І дивись, завжди будь молодцем!».

Він нічого не питав мене ні про мої заняття, ні про те, з якого міста я приїхав.

Я повернувся до Болоньї, радіючи, що нарешті пізнав «пророка».

Знову поновилося навчання в інституті Альдіні-Валеріані. Заняття мене не задовольняли, але я ні з ким ще не обговорював цієї проблеми. Вчився я мало і в глибині душі подумував кинути школу. Зате моє духовне життя було достатньо наповненим. Я з любов'ю і старанням брав участь у месі й часто причащався, однак недостатньо щиро молився Ісусові під видом святої Гостії. Коли мені було одинадцять років, я випадково почув, як одна людина, котру я поважав, сказала: «Я ніколи не міг повірити, наче шматок хліба під час Переісточення справді може перетворитися на Кров і Тіло Христове». Тепер я впевнений, що саме ці слова постійно спливали у моїй свідомості, коли приступав до Святого Причастя. 5 травня 1940 року, все ще перебуваючи у Болоньї, я отримав дуже важливого для мене листа, щедрий дар, присланий мені отцем Піо. Зупинившись у Сан-Джованні Ротондо, він, через увесь простір, що розділяв нас, міг читати найглибші таємниці мого серця: мій намір покинути навчання і брак віри, коли я молився Ісусові, приступаючи до Тайни Святої Євхаристії, а ці ж таємниці були відомі тільки одному Богові.

За ті три дні, що ми — мої сестри і я прожили в Сан-Джованні Ротондо, ми встигли познайомитися із сеньйорою Олімпією Кристалліні, яка зупинилася в тому ж пансіоні.

Від'їжджаючи в Болонью, ми залишили сеньйорі Олімпії наші адреси, але я нічого про себе не розповідав.

На превелике моє здивування, я отримав від неї листа, датованого 3 травня 1940 року, зміст якого, у всякому разі, найважливіші його пункти, я постараюся відтворити тут:

«Дорогий мій Луїджі, я давно вже хотіла написати вам, і тепер не смію відкладати цю розмову з вами, в якій повинна передати вам слова нашого отця. Тим більше повинна це зробити, що до цього зобов'язує мене й обов'язок послуху: будучи його духовною донькою, я ні в чому не можу відмовити йому, навіть якщо б він вимагав принести в жертву своє життя.

Кілька днів тому він доручив мені передати вам від його імені: він хотів би, щоб Луїджі із Болоньї вчився старанніше, бо йому відкрилося, що Луїджі не вчиться й не зуміє завершити цей шкільний рік, якщо йому про це не нагадати й не настановити його. Він мені сказав це з усією лагідністю, і мені здається, його лагідні слова повністю передають той сум, яким охоплене його серце через відсутність у вас старанності — мені вони завдали такого болю, що я не можу передати його словами.

Одначе він сказав також, що щасливий вашою прив'язаністю до церкви й сподівається, що вона збережеться й надалі, тільки ви повинні з більшою щирістю молитися до Ісуса, коли ви приймаєте Святе Причастя.

Дорогий мій Луїджі, потіштеся, що отець Піо старається звернути вашу увагу на те, чого хоче від вас Ісус. Сердечний наш Падре! Як він сумує, коли його духовні діти не виконують тих обіцянок, які вони йому дали! Адже йому доведеться відповісти за вас величі Господній. Але ж ми не будемо так чинити, правда ж? Більше ніж у самій собі я впевнена в моєму дорогому Луїджі, в його добрій душі. Він не захоче, щоб наш дорогий отець, наша спасительна жертва, страждав через те, що ми не складаємо свого іспиту. Пам'ятайте: він заздалегідь передбачає ваше майбутнє й уже визначив ваше місце в житті.

Прошу вас, милий Луїджі, прочитавши цього листа, постарайтеся зробити все, щоб йому не довелося, та ще й на такій відстані, бачити, як засмучує його серце його син Луїджі, точачи чисту кров із його ран. Нехай кожен із нас спрямує свої бажання до того, чого так явно бажає для нас наш святий і улюблений отець.

Постараємося всі разом утішити його змучене серце, адже його серце направду злучене із Серцем Ісуса.

Я бажаю вам, як і самій собі і всім людям, прийняти благословення нашого святого отця.

Ваша сестра в Христі Олімпія Пія Кристалліні.»

Настанови отця і його молитва допомогли мені продовжити навчання в технічній школі.

На початку 1942-43 рр. я перейшов у п'ятий клас інституту Альдіні. Мені залишалося провчитися три роки до отримання диплома.

Одного разу в жовтні 1942 року наша вчителька літератури доктор Лія Ченері спитала мене: «Гаспарі, а чому ти не вибрав для себе класичну гімназію?». Я відповів їй, що