Читати книгу - "Стрибок у ніщо, Олександр Романович Бєляєв"

полетиш разом зі мною і лордами, яких так справедливо ненавидиш. Зрозуміло, якщо тільки політ відбудеться. Гансе, не гарячкуй. Вислухай мене спокійно. Я добре знаю, що ти хочеш сказати. Розладнати всю цю музику ми могли б, звичайно, дуже легко. Ми могли б підняти повстання, висадити в повітря ракету перед самим зльотом. Але що б ми виграли від цього? Ідею ми не убили б. Політ усе одно відбудеться, але вже в іншому місці, без нас. А це було б набагато гірше. Зореліт — небезпечна іграшка. Його можна використати не тільки для ганебної втечі, але й для наступу. Зрештою, ми ж не знаємо до кінця всіх задумів верховодів цієї справи. А що вони хочуть використати зореліт для бомбардування в критичний момент останніх рішучих боїв — не викликає сумніву. Це вже вони роблять у колоніях — під час воєн та придушення повстань рабів. НІ, набагато безпечніше і практичніше, якщо й ми з тобою полетимо на ракеті. В потрібну мить ми завжди зуміємо прибрати до рук кого слід.

— Коли все це так і нас чекає цікавіша і важливіша робота, ніж обслуговування капіталістів, що намагаються втекти, то…

— Правда ж, захоплююче завдання? — перебив його Вінклер. — Але працювати тобі доведеться страшенно багато. Адже всі ці зорельоти… Хай вони будують їх… для нас. Після світової революції все дістанеться нам, хіба не так? То навіщо ж зараз знищувати ракети? Ні, ми будуватимемо. їх, будуватимемо для себе. Найшвидкісніші шляхи сполучень матимуть величезне і повсякденне значення. Нам потрібні будуть стратоплани в першу чергу, а з часом і зорельоти. Ну, от і готово. До свинини я зроблю ще яєчню. Гж, наїдайся, набирайся сил.

Ганс з апетитом молодої, здорової І зголоднілої людини почав їсти і свинину, і яєчню, І боби в томаті. Вінк-лер, ласкаво всміхаючись, стежив за ним.

— А Цандерові відома справжня мета, якій він служить зараз? — спитав Фінгер, заспокоївши перший голод.

— Хто його знає! Якщо перед “Ноєвим ковчегом” не стоять воєнні цілі, то для наївного пацифіста, інженера Цандера, цього досить. А в усьому іншому він мало цікавиться справами “Ковчега”. Товариство забезпечило його величезними матеріальними засобами, що дало можливість розгорнути роботу в таких масштабах, про які він не міг і мріяти. Це для нього головне. А зробити він може справді дуже багато. Цандер талановитий теоретик, чудовий конструктор і надзвичайно скромна людина, “Я тільки учень свого великого вчителя Ціолковського. Він запалив полум’я. А я лише підтримую його, поки мрія людства не здійсниться”, — так говорить він про себе. Я б сказав, що Цандер, хоч він зараз і “поза політикою”, мабуть, належить до тієї найкращої частини технічної інтелігенції, яка може непогано спрацюватись з нами, як вона спрацювалась колись на Сході. Ось тому ми з тобою й допомагали Цандерові втекти. Ну, наївся? Ходім, я покажу тобі луна-парк.

— От уже ніяк не думав, що в Стормер-Сіті є навіть луна-парк. Може, є й кіно, кабаре, таверни і… “червоні ліхтарі”.

— Як же без цих закладів обійдеться підприємець? Апарат викачування зарплати з кишені робітників діє тут чудово. Проте луна-парк у Стормер-Сіті особливий… І на відміну од інших розваг навіть безплатний. Він має у місцевого населення великий успіх І, треба сказати, заслуговує того. Дуже цікаво і дуже повчально. Не буду тебе більш містифікувати. Луна-парк не атракціони для розваг, а справжнє місто-лабораторія. В цій лабораторії штучно створені умови, в яких перебуватимуть учасники польоту на ракетах від старту до фінішу. Тут вивчається вплив цих умов — прискорення і уповільнення польоту, збільшення сили ваги, невагомості тощо. На жаль, у мене нема часу супроводити тебе. Але ти й сам розберешся в усьому. Ось тобі “вхідний квиток” у луна-парк. За цією перепусткою тобі все покажуть і все пояснять.

VI. ПРО НЕБЕСНИХ УЧЕНИХ,
ЯКІ СЛУЖАТЬ ЗЕМНИМ СПРАВАМ,
І ПРО ТЕ, ЧИ ПОТРІБНІ НА ВЕНЕРІ
ПАРАСОЛЬКИ ТА КАЛОШІ

Члени акціонерного товариства “Порятунок”, майбутні учасники польоту на першій ракеті, зібралися в заміському особняку леді Хінтон, щоб обговорити важливі питання майбутньої подорожі.

На попередній нараді вчені не дійшли цілковитої згоди і тому вирішили: перед товариством леді Хінтон виступлять тільки представники двох протилежних точок зору щодо наявності життя на планетах.

Загальні збори відкрилися в залі предків. Коли б гордовиті рицарі, які суворо дивились з темних полотен, могли чути, вони, напевне, вистрибнули б із своїх позолочених рам і втекли, — про такі дикі, неймовірні речі йшла тут мова.

Гості сиділи за довгим овальним столом, накритим білою скатеркою часів Єлизавети. Старовинний чайний сервіз з золотими розводами на синьому тлі, кольорові свічки в бронзових високих підсвічниках, троянди у вазах, позолочені сухарниці прикрашали стіл. Мов статуї, у сірих лівреях стояли біля входу суворі лакеї.

— Слово надається професорові серу Аврааму Кінбруку! — голосно оповістив Стормер, що взяв на себе головування.

Англійський астроном, ще не старий, огрядний чоловік, схожий у своєму фрачному костюмі на дипломата, повільно підвівся, м’яко всміхнувся і окинув збори допитливим поглядом. Кінбрук був досвідченим лектором.

Для всякої аудиторії, починаючи з міжнародних астрономічних з’їздів і кінчаючи аристократичними салонами, в нього були заготовлені різні стилі і методи викладу матеріалу. “Слова треба добирати відповідно до вух, — сміючись говорив він у колі друзів. — Не кожне слово влізе у вухо, на якому висить важка брильянтова сережка”.

— Леді і джентльмени! — почав Кінбрук і зробив паузу, ще раз перевіряючи настрій аудиторії. — Відповідальність завдання, покладеного на нас, примушує бути особливо обережним. Я одверто повинен сказати, що наші наукові знання про те, чи може жити людина на інших планетах, дуже неповні, обмежені. Мої вчені колеги вважають, що в Сонячній системі є дві планети, придатні для людського життя. Це Марс і Венера. На жаль, я не можу поділити з ними цієї певності. На планеті Марс удвічі менше світла і тепла, ніж на нашій Землі. Якби ви висіли