Читати книгу - "Десертик, Анна Харламова"

   Айлі швидко поснідала, та помила посуд. Мітчел і досі спав, і дівчині стало шкода, що цей ранок вона провела не в його компанії. Але їй вже треба було бігти у кондитерську, тому часу, щоб чекати на нього, у неї не було.
   — Добрий ранок. — Почувся голос Мітчела, і Айлі обернулась.
   — Доброго ранку, Мітчеле.
   Хлопець підійшов ближче, чим змусив Айлі затремтіти від бажання, торкнутись його. Мітчел нахилився, та узяв її підборіддя своїми пальцями.
   — Як спалось? — запитавши, він не чекав на відповідь. Його губи прийнялись цілувати її. Айлі не залишила це без відповіді. Вставши навшпиньки, вона не відповідала на поцілунок, а навпаки нестримно почала цілувати його. Мітчел хрипло застогнав.
   — Я спала немов немовля. Дякую. — Вона прошепотіла, це йому у губи. — А ти?
   — Теж добре. — Він дивився на неї, та не міг встояти від спокуси знову поцілувати її. — Іди сюди.
   Він знову нахилився, проте Айлі не забула про вчорашнє. Тепер її черга гратись з ним.
   — Мені треба бігти у кондитерську. — Вона весело щебетала, та усміхалась йому. — Сніданок на столі.
   Мітчел був спантеличений тим, що йому у м’якій формі відмовила Айлі. Хоче погратись? Добре. Сама попросить у мене поцілунку. Усміхаючись, думав хлопець.
   — Добре. Дякую.
   — Там у сковорідці омлет з томатами та зеленю. А ще бекон, сік та кава. — Вона вказала пальцем, що де лежить, нібито вона господарювала на цій кухні вже багато років. — Смачного.
   — Дякую. — Він думав, як її подражнити, і надумав. — Зачекай. — він зловив Айлі за лікоть, коли та вже була у коридорі. Він нахилився та забираючи прядку волосся за її вушко, мовив: — Коли підемо гуляти? Я ж пообіцяв екскурсію. — Він нахилився ще ближче, і Айлі важко задихала. У цю мить він пишався собою, і тим, як він впливає на неї.
   — А коли ти не зайнятий?
   — Після двох годин я вільний.
   — Я теж можу усе переробити до цього часу.
   — Тоді може на пікнік?
   — Ой, як класно! — Айлі зраділа, нібито Мітчел позвав її на бал.
   — Я так зрозумів це згода?!
   — Так!
   — Тоді, що купити для пікніка? Що ти любиш?
   — Я сама усе підготую. Тим паче, я все одно б збиралась приготувати вечерю.
   — Добре. Тоді за мною пляшка вина. Яке червоне чи біле?
   — На твій смак.
   — Заїхати за тобою додому?
   — Так.
   — Тоді до зустрічі Десертик.
   — Ага. — Вона цмокнула його у щічку, та усміхнулась. — Дякую.
   Мітчел усміхнувся їй навзаєм. Він хотів ще познущатись, але її веселі очі не дали змоги цього зробити. Він лише зміг поцілувати її щічку. Відпустивши її лікоть, він сказав:
   — О другій я буду. Бувай.
   — Бувай.
 
   День швидко минав. Айлі була наче дзиґа. Цілий день дівчина вирішувала справи кондитерської, та контролювала встановлення нових пічок. Коли ці справи були вирішенні, Айлі забігла у магазин за продуктами, а потім наче пташка, полетіла додому. До свого нового дому. Там вона швидко приготувала бутерброди з яловичиною, помідорами, салатом, сиром, гірчицею та запашним домашнім хлібом. У тому ж темпі зробила кексики з шоколадною начинкою.
   Усе було готово, залишилось лише дочекатись Мітчела. Айлі не могла всидіти на місці, тому почала шукати, у що скласти обід. Відчинивши одну шафку за іншою, вона нічого не знайшла, тому заглянула у комірку біля кухні. Радості не було меж, саме там вона знайшла кошик для пікніка. Коли Айлі зачиняла дверцята комірки, на неї впали коробки, і добряче стукнули по голові.
    — Ай! — зойкнула вона, та потерла лоба. Дівчина присіла, щоб позбирати те, що повипадало з коробок. — Що тут, що тут? — Айлі зацікавлено почала розглядати зошити та фото. У зошитах, які потрапили їй у руки, вона знайшла записані рецепти. — Вау! — дівчина перегортала листок за листком, доки не зупинилась на рецепті печива, яке було підписане, як «Улюблене печиво Мітчела». Айлі перегорнула останню сторінку, та прочитала на ній ім’я Гленна.8 Це був зошит жінки, яка мала прекрасне ім’я Долина. — Хто це? — Айлі запитувала зошит, та шукала у ньому відповідь. І не дарма, відповідь була у низу листка. Дитячим почерком було написано інше: — «З днем матері, від Мітчела». — Айлі зачитала ці слова у голос. Дівчина усміхнулась, та узявши зошит під пахву, почала розглядати фото. На них крізь був маленький хлопчик, і це звичайно був Мітчел. Ці блакитні очі неможна не впізнати. На кожній із фото Мітчел був у колі родини. Усюди посмішки та любов. На двох фото, Айлі помітила у маленького хлопчика тарілку з печивом, і зрозуміла, що це напевно і є улюблене печиво шотландця. Усміхаючись, вона роздивилась усю дружню сім’ю. Гарна молода жінка усюди обіймала Мітчела. Це і є Гленна, мама синьоокого - здогадалась дівчина. Його матір з такими ж блакитними очима та привабливою усмішкою. Її коси це копна темно-русявого волосся, яке хвилями спадало на плечі. Губи трішки підняті кутиками у
верх, і від цього її обличчя сяє загадковістю. Усі риси приємні та милі. На всіх фо-
то є чоловік зі світлим волоссям, забраним назад, та зеленими очима, які мудро
дивляться зі світлини. Чоловік міцної статури та дуже високий, його дружина, майже дістає йому до плеча. А син, ще зовсім юний стоїть між ними. На інших фото вона помітила літню пані, та такого ж літнього чоловіка. Це напевно і є бабуся Мітчела. Айлі усміхнулась, відчуваючи себе нібито детективом. Літня пані дуже тонка, білошкіра, та маленька. Її обличчя у зморшках, але очі сяють наче в молодої дівчини, та хитра, хитра на пів усмішка. Чоловік поруч з нею був копією Мітчела, тільки зі зморшками та сивим волоссям, з бездонними синіми очима.
_________________________
8 Гленна (жін.. Шотландське ім’я) яке перекладається як Долина.