Читати книгу - "Труна з Гонконгу"

— мовив я. — Моє завдання — зібрати якомога більше фактів, сподіваючись, що вони матимуть сенс. Наприклад, ви були знайомі з Джефферсоном. Дещо розповіли мені про його характер. Ви, зокрема, сказали, що він був нерозсудливий, трохи випивав, встрявав у бійки і загалом створював пекло. А як він поводився з жінками?

На Вейдовому засмаглому обличчі з'явився вираз раптового праведного обурення. Я міг здогадатись, як справи із жінками у нього самого. Його сексуальні пориви вирішувались за допомогою гольф-клубу.

— Він був огидний із жінками. Так, коли ти молодий, то веселишся з дівчатами, і я так робив, але Герман був явно зіпсований морально. Якби його батько не мав такого значного впливу в цьому місті, то скандали були б нескінченні.

— Із певною дівчиною зокрема? — запитав я.

Він завагався, а тоді сказав:

— Я не люблю називати імен, але була ця дівчина. Джанет Вест. Вона — секретарка містера Джефферсона. Вона... — Вейд замовк і відвів очі. — Послухайте, пробачте, не думаю, що я повинен говорити про це. Зрештою, це трапилося майже дев'ять років тому. Я знаю про це, бо Герман розповів мені, та це не дає права розказувати вам.

Та я бачив, що Вейд таки хоче розповісти мені, прагне взяти участь у полюванні на вбивцю, почуваючись доволі важливим, бо я цікавився тим, що він міг розказати.

Тож я серйозним тоном сказав:

— Кожна крихта інформації, яку мені вдасться отримати, може привести мене до вбивці. Ви повинні запитати у самого себе, чи маєте право не розповідати мені.

Вейду це сподобалося. Його очі заблищали, і він нахилився вперед, пильно дивлячись на мене.

— Що ж, звісно, якщо поставити усе так, то я розумію, що ви маєте на увазі, — Джей провів рукою по своєму коротко стриженому волоссі, а тоді, набравши виразу доброчесної людини, у якої ніколи не було скандальних стосунків, сказав: — У Германа і Джанет Вест був любовний зв'язок близько дев'яти років тому. Народилася дитина. Герман відмовився від неї, тож дівчина пішла до його батька, котрий був цим шокований. Дитина померла. Старий Джефферсон наполіг на одруженні сина із Джанет. Але Герман категорично відмовився. Гадаю, старий сам до певної міри прив'язався до Джанет. У будь-якому разі, він узяв її в свій дім і зробив власною секретаркою. Герман розповів мені про це. Він був розлючений, що його батько привів дівчину в його дім. Можливо, старий сподівався, що Герман змінить своє ставлення й одружиться з нею. Та коли він урешті-решт усвідомив усю ситуацію і зрозумів, що цього не буде, то відправив сина на Схід. А Джанет відтоді залишилася зі старим Джефферсоном.

— Вона приваблива, — сказав я. — Дивуюся, що вона не вийшла заміж.

— А мене це не дивує. Старому б таке не сподобалося. Він покладається на неї, та й, зрештою, йому нема кому залишити свої мільйони тепер, коли Герман мертвий.

— Нема? — я намагався приховати зацікавлення. — У нього ж мають бути якісь родичі...

— Немає. Я досить добре знав цю сім'ю. Герман розповідав, що успадкує все, оскільки інших претендентів нема. Закладаюся, що Джанет перепаде чималий шматок, коли старий помре.

— Пощастило їй, що Германова дружина не висуне своїх претензій.

Він виглядав здивованим.

— Я не думав про таке з цього погляду. Мала ймовірність. Не можу уявити, аби старий залишив китаянці бодай щось.

— Як Германова дружина вона могла подати позов. Якби суддя виявився співчутливим, то щось і отримала б.

Двері справа відчинилися, й увійшла дівчина зі стосом листів на підпис. Вона була саме такою, яку, за моїми очікуваннями, мав найняти Вейд: сіра мишка, налякана і в окулярах.

Я підвівся, коли вона поклала листи на стіл.

— Мушу бігти, — сказав я. — До зустрічі.

— Виплили якісь нові факти? — запитав Вейд, коли дівчина вийшла. — У поліції є якісь зачіпки?

— Нічого. Слідство призначено на завтра, та їм доведеться виголосити вердикт про те, що вбивство здійснила невідома людина. Це було вправне убивство.

— Я теж так кажу, — він потягнув листи до себе. — Якщо я можу чимось допомогти...

— Я вас повідомлю.

Повернувшись у свою контору, я зателефонував Ретніку й розповів йому, що дізнався про Джанет Вест.

— М'яч тепер у вас, — сказав я. — На вашому місці, я б поцікавився, де була міс Вест о третій годині, коли загинула китаянка.

Настала пауза, під час якої було чути лише важке дихання лейтенанта.

— Але ти не на моєму місці, — промовив він урешті-решт. — Зустрінемося на слідстві. Не забудь одягнути чисту сорочку. Коронер — нервовий сучий син, — і поклав слухавку.

6

Як я й передбачав, слідство Пройшло без жодної метушні чи хвилювання. Товстий гострозорий чоловік, котрий відрекомендувався Ретніку юристом Джефферсона, сидів позаду, але не втручався у судовий процес. Джанет Вест, така приваблива і ділова у темному костюмі чоловічого крою, оповіла коронеру майже те саме, що й мені. Ретнік розказав свою частину, а я — свою. Слідство відклали для подальшого поліцейського розслідування. У мене виникло відчуття, що ніхто не був вельми зацікавлений убивством китайської біженки.

Коли коронер залишив суд, я підійшов до Ретніка, котрий із похмурим виглядом длубався сірником у зубах.

— Тепер я можу залишити місто? — запитав я.

— Так, звісно, — сказав він байдуже. — Тебе тут нічого не затримує, — він лукаво поглянув на Джанет Вест, котра розмовляла з адвокатом Джефферсона. — Ти дізнався, чи була вона у своєму ліжку, коли вбили китаянку?

— Залишу це для вас. Зараз із нею адвокат. Підійдіть до неї і запитайте.

Він усміхнувся, похитуючи головою.

— Я не настільки божевільний, — мовив він. — Гарно тобі провести час. Будь обачним із цими вузькоокими жінками. Наскільки я чув, вони дуже розпусні.

Він вийшов, здалеку обходячи Джанет Вест та адвоката. Я потинявся довкола, поки юрист не пішов, а коли Джанет Вест попрямувала до виходу, приєднався до неї.

— Можу вирушити завтра, — сказав я, коли дівчина зупинилась і поглянула на мене байдужим поглядом. — Чи можливо забронювати квиток на літак?

— Так, містере Раян. Ваш квиток буде у мене сьогодні ввечері. Вам потрібно ще щось?

— Я б хотів мати фотографію Германа Джефферсона. Ви можете владнати це питання?

— Фотографію? — Джанет виглядала здивованою.

— Вона