Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Не те, щоб я колись до цього працювала раніше, але що тут складного? Приймати замовлення і кілька разів шваброю пройтися по підлозі.

Χозяїн натиснув кнопку на внутрішньому телефоні і щось проговорив іспанською.

- Хочеш кави, Емі? - я невдоволено зиркнула на цього вічно усміхненого індика. Відколи ми закінчили офіціоз?

- Емілія! І ні, дякую. Я можу йти?

- No! Зараз я ще познайомлю тебе з Андресом.

З ким? По-моєму, я вже чула це ім'я раніше, але де?

За хвилину двері в кабінет відчинилися, і я завмерла, згадавши, де саме його чула. На порозі виріс той самий хлопець, з яким я мала змогу вже зустрітися двічі. У такому невеликому кабінеті, він, здавалося, займав половину вільного простору. Неймовірно міцні руки і широкі груди створювали враження, що все, чим він займається, - це проводить весь свій час у тренажерному залі. При денному світлі його зовнішність виявилася ще більш помітною, ніж я могла це помітити раніше. Тільки тепер, при денному світлі, я бачила те, про що говорила Еля. Від нього справді потрібно триматися подалі. Не знаю, як там із його характером, але виглядав він - "матінко рідна, можна мені його?".

Андрес навіть не глянув на мене, пройшов повз і нахабно сперся на стіл господаря долонями.

- Тільки не кажи, що ти зробив це знову! - у голосі сочилася прихована злість, поки він свердлив поглядом сеньйора Мартінеса.

Той щось відповів іспанською, махнувши в мій бік рукою, і, як і останні п'ятнадцять хвилин, мило посміхнувся.

- No! - все, що я зрозуміла з відповіді Андреса.

Потім він різко обернувся і впоров у мене погляд, сповнений... ненависті? Мені стало раптом не по собі. Що я йому зробила? Втиснувшись у стілець, я перевела очі на господаря, не розуміючи, про що вони сперечаються. Α сперечатися вони почали дуже голосно. Роберто схопився зі свого крісла і ткнув пальцем в Андреса, щось вигукуючи іспанською, а той так само ткнув у мене один раз, а потім вдруге, зневажливо окинувши поглядом. Я зрозуміла, що причиною суперечки була я, і, найімовірніше, моя тимчасова робота в ресторані.

- Ось ця? Ти серйозно? - Андрес змінив іспанську на англійську, відірвався від столу і склав руки на грудях, повернувшись до мене напів-боком, так, щоб я могла чітко бачити все те презирство, спрямоване на мене.

- Не ця, Андресе! А Емілія! І так, я впевнений, що вона впорається! - ствердно кивнув сеньйор Мартінез.

- Ну так, догоджати твоїм клієнтам це ще можливо, але з усім іншим сумніваюся. - Мене навіть підкинуло від його слів. За кого він мене приймає, придурок?

Злість заклокотала всередині, коли я схопилася зі стільця і вигукнула, не стримавшись:

- Гей, ти хто такий, щоб так про мене відгукуватися! Ти навіть мене не знаєш!

- Я знаю таких, як ти! - його брова гордовито злетіла вгору. - Та навіть якщо ти і не повія, у чому я сумніваюся, то посуд помити явно не в змозі!

Я не помітила, як, але рука вже зметнулася вгору, щоб вліпити йому заслуженого ляпаса. Так мене ще не ображали! Нутрощі запалали від бажання вчепитися в його ідеальну пику нігтями й роздряпати її. Ρеакція хлопця була негайною. Тут же перехопивши мою руку, він міцно стиснув її пальцями так, що я пискнула.

- Ніколи не піднімай на мене руку, інакше я тобі її відірву! - прошипів він крізь зуби, схилившись і наблизивши до мене своє обличчя.

Темно-карі очі практично почорніли, зливаючись зі зіницею, від чого стало не по собі. Я рефлекторно відхилилася назад, і тільки тепер зрозуміла, що мені по-справжньому страшно. Чомусь не хотілося перевіряти на практиці правдивість його слів. Сильна рука, що міцно стискала мою кисть, вкрилася венами від напруги, а моя шкіра почала синіти. Зрадницький стогін болю злетів з губ, і я смикнула руку на себе. Він тут же її випустив і знову розвернувся до господаря, поки я розтирала місце, що нило від болю. Мудак! Що це за мужик, який заподіює фізичний біль дівчині? У цю секунду я зненавиділа його всіма фібрами душі. Мій тато ніколи не піднімав руку на маму, він ставився до неї з повагою і любов'ю. Саме цей приклад я бачила все своє життя, і те, як цей ідіот тільки-но вчинив зі мною, було для мене дико і далеко.

- Ти подивися на неї, її навіть за руку схопити неможливо, вона вже готова розридатися! А якщо чашку розіб'є, і ти вирахуєш це з її зарплати, вона нас сльозами затопить. Нащо тобі це треба, Робе? А я працюю за трьох так, що жодному іншому подібне не вдасться! Навіть цій ляльці, яка б зовнішність у неї не була!

- Емілія з усім упорається, я правий? - стійко витримавши монолог Андреса і проігнорувавши його, сеньор Мартінез перевів на мене запитаний погляд.

- Впораюся! - підтвердила я. Тепер уже на зло цьому придурку, впораюся!

- Ось і чудово! Я в тобі не сумнівався! Андрес, тепер твоя робота тільки біля барної стійки. Все інше отримує Емі.

- Емі? - перепитав той, покосившись на мене. - Ти з нею спиш уже чи що? - моя долоня знову засвербіла в пориві відважити йому ляпаса, але кисть усе ще сильно боліла після попереднього досвіду. Залишалося тільки стиснути зуби і сподіватися, що я зможу йому потім помститися. А я зможу.

- Андресе, не перегинай палицю! Я одружений, ти це прекрасно знаєш!

Той у відповідь тільки фиркнув, і знову повернувся до мене.

- Тільки спробуй затриматися тут більше, ніж на п'ять днів, - загрозливо проричав він, гіпнотизуючи своїми чорними очима. - Якщо розіб'ється хоча б один предмет посуду, я змушу тебе його склеїти так, щоб під мікроскопом не було видно місць розколу. Зрозуміла мене? - не дочекавшись відповіді, він вилетів із кабінету, голосно грюкнувши дверима, так, що вони відлетіли назад до стіни, так і не закрившись.

- Не звертай на нього уваги, Емі, - прошепотів Роб, як назвав його Αндрес, і поблажливо махнув у бік того, хто пішов, рукою. - Він дикий, але не кусається. Просто йому дуже потрібні гроші, навіщо не знаю. Але він працює більше за інших, і той факт, що тепер ти забереш у нього його частку заробітної плати, змусив його розлютитися.