Читати книгу - "Таємний спадкоємець для Мільярдера, Аріна Громова"

–– Досить, Дем'яне, –– насупилася і склала руки на грудях, ніби рефлекторно намагалася відгородитися від його нахабного напору. –– Я не виконуватиму твої безглузді забаганки. Ці речі не прийму. Мені потрібні мої власні.

Байсаров похмурів.

–– Виходить, мої подарунки для тебе недостатньо гарні?

–– Подарунки? –– нервово усміхнулася. –– Це чергова спроба взяти мене під контроль. Ти вирішив, що можеш диктувати, як я маю вдягатися.

–– Звичайно, можу, –– різко обірвав Дем'ян. –– Ти будеш робити все, що я скажу.

–– Ніколи!

–– Захочу –– і одягну тебе, –– процідив крізь зуби.

–– Ні!

–– А захочу –– роздягну за секунду.

Я навіть не встигла нічого йому відповісти. Байсаров узявся за комір моєї кофти і роздер її надвоє. Щільна тканина розповзлася під натиском його пальця наче марля. Я лише жадібно ковтнула ротом повітря. Задихнулася від обурення.

–– Та що ти... –– почала й запнулася.

Чоловік узявся за пояс на моїх джинсах. Смикнув так, що буквально відразу ж видер блискавку з м'ясом. А далі матеріал розійшовся з жахливим тріском. Тканина боляче впилася в стегна, і я скрикнула. Спробувала відштовхнути Байсарова від себе, хотіла перешкодити йому рвати мій одяг на шматки, але простіше було б зрушити з місця скелю. Цей здоровань навіть на міліметр не зрушив з місця, продовжив своє заняття, не звертаючи жодної уваги на мої протести.

Я намагалася зупинити його. Дряпала нігтями його м'язисті руки. Обурено шипіла. Але жодного толку від цього не було.

Байсаров позбавив мене джинсів.

–– Ти зовсім очманів? –– випалила я.

Чоловік посміхнувся. Моя рука зметнулася вгору, щоб заліпити йому ляпаса, але під поглядом Байсарова я завмерла, реально обімліла.

Він дивився на мене так, що моє серце стиснулося.

Я відступила на крок назад. Опинившись перед цим мерзотником в одній лише білизні, я зовсім не почувалася в безпеці. Його очі горіли похмурим вогнем.

Тут у голові спливли ті слова. Про в'язницю, про те, що він нещодавно звільнився. І що в нього не було жінки довгий час.

Я б закричала. Але за стінкою був малюк. Я не хотіла турбувати Бодю. Хоча ми й так з'ясовували стосунки на підвищених тонах.

Я не повинна боятися цього виродка. Не повинна!

Байсаров підступив ближче. А я знову відійшла. Він вишкірився і зробив крок уперед ще стрімкіше. А я кинулася назад і наштовхнулася на ліжко. Втратила рівновагу і розтягнулася на його ліжку.

–– Ідеально, –– підсумував Дем'ян і виразним поглядом прослизнув по моєму тілу, від чого мої щоки запалали.

–– Не смій на мене витріщатися, –– кинула я.

Швидко схопила покривало, прикрилася від нього як могла.

–– А що не так? –– криво усміхнувся Байсаров. –– Що такого поганого в тому, коли чоловік дивиться на свою жінку?

–– Я не твоя жінка.

–– Гаразд, –– знизав плечима і кинув погляд на годинник. –– За десять хвилин сюди прийде перша з кандидаток на роль няньки. Можеш зустріти її просто в такому вигляді. Нехай усі бачать, що ти "не моя жінка" і нічого від мене не приймеш, навіть ганчірки.

Дем'ян розвернувся і пішов.

А я зрозуміла, що мені все ж доведеться взяти той одяг, який є. Горло стиснуло, на очі навернулися сльози.

Я подивилася на клаптики мого вбрання, які валялися на підлозі, і подумала, що так само тепер і моє життя, понівечене цим тираном.

Ні, я не стану здаватися Байсарову, але щоб вирватися з клітки, доведеться проявити хитрість. Відкритий конфлікт мені ніяк не допоможе.

Тоді як вчинити?

…

Мені було важко вибрати няню для Боді. Я погано уявляла, як можна довірити комусь мого малюка. Варто було уявити, як інша жінка буде за ним доглядати, мене миттю охоплювала паніка.

Я знала, що багато хто користується послугами няні. Одного разу мені б у будь-якому разі довелося б віддати дитину в дитячий садок. Малюкам важливо спілкуватися одне з одним. Постійно перебувати поруч із ним я не зможу.

Але зараз-то він зовсім крихітний! Йому тільки півроку. Одна моя приятелька розповідала, що почала подорожувати з донькою, коли малятку виповнилося шість місяців, часто залишала її на кілька годин із нянею. Я такого уявити не могла. Але вибору не існувало.

Байсаров вирішив, що Боді потрібна няня. Значить, не відступить. Боротися з ним я не можу. Марно. Просто втрачу час. Краще зробити вигляд, ніби я змирилася, прийняла його правила. Нехай розслабитися, розтисне хватку. Ось тоді я й вислизну.

Я розуміла, що набагато простіше буде вивчити особняк, у якому ми опинилися, якщо я буду без малюка на руках. Я оглянуся тут, пошукаю слабке місце в охороні. А так я ж і справді не кину Бодю одного. Навіть коли він спить у ліжечку, я не ризикну просто піти з кімнати і зайнятися своїми справами. Мені важливо за ним наглядати.

Я переглянула понад десять кандидатів на роль няні. У кожної жінки був прекрасний досвід і чудові рекомендації. Але я розуміла, що мені важко довірити найдорожче на світі якійсь незнайомці.

А ще в пам'яті спливали всякі моторошні статті та репортажі про те, як деякі няні жорстоко обходилися з дітьми, яких їм довірили. Мені було страшно хоч на секунду подумати про те, як можуть заподіяти шкоду малюкові.

Може я сама себе накручувала. Насправді розуміла, що Байсаров теж не довірить сина кому попало. А хто ризикне образити дитину такої людини?

Тут ще й камери всюди. Але все одно... я ніби чогось чекала. Напевно сподівалася на відгук власної інтуїції.

–– Здрастуйте, мене звати Ірина, –– представилася остання кандидатка.

Блондинка середніх років із приємною зовнішністю. Було в її погляді щось тепле і привабливе. Вона посміхнулася і подала мені свої документи.

Боді цієї жінки виявилися не гіршими, ніж у всіх попередніх.

–– Коли ви зможете приступити до роботи? –– запитала я.

–– У будь-який момент.

–– Добре, –– кивнула і, забарившись, додала: –– Думаю, ви нам підходите.