Читати книгу - "Вакансія на вбивцю"

Яким же було Нінине здивування, коли побачила Віталія на лаві, там, де залишила! Він відчинив їй дверцята, допоміг вийти з машини.

— Ти ще не закінчила роботу? — запитав він.

— Не вистачило трохи орхідей, — відповіла Ніна.

— А що, у вас десь неподалік плантація?

— Ні, — засміялася дівчина, — просто тут, у туалеті, комора квітів. Дуже зручно — вода, завжди прохолодно і таке інше.

Гаранджа теж не втримався від посмішки:

— От як все просто, виявляється, без подвійного дна.

Ніна пильно подивилася на Віталія:

— А ви мене чекали?

— Узагалі-то так. Тут добре. А ще я хотів знову тебе побачити.

Дівчина зазирнула йому у вічі:

— Я теж про вас думала.

— А я пошкодував, що не попросився поїхати з тобою. Можна завтра скласти тобі компанію?

Ніна кивнула:

— Чом би й ні? Буду тут приблизно опівночі.

— Зустрінемося?

— Добре, — вона рушила до схованки з квітами.

Віталій подався слідом.

— А де ти продаєш квіти?

— На Подолі. Неподалік Контрактової площі.

— Там що, крамниця?

— Невеличка крамничка навпроти «Самсона».

Дівчина глянула на нього:

— А де ти живеш?

— На Лівому березі, — збрехав Віталій. — Ти така вродлива. Справді, дуже гарна.

Навіть при світлі місяця він побачив, як Ніна почервоніла від задоволення.

— Ти справді так вважаєш? — вона посміхнулася, і Віталій зрозумів, що їй було приємно почути ці слова. — Дякую.

Юнка взяла квіти й приготувалася вже сісти у машину.

— До зустрічі завтра вночі.

«Так, зустрінемося завтра вночі, — подумав Гаранджа. — Якщо, звичайно, мене не піймають з тілом цієї клятої дівки, коли я виноситиму її з номера. Як там кажуть: між небом і землею… Стільки всього може трапитися між двома безневинними побаченнями».

— На добраніч. — Ніна простягла руку.

Дотик прохолодної дівочої долоні видався Віталію напрочуд приємним. І він зрозумів, що якби зустрівся з нею раніше, то, можливо, не схотів би перевіряти себе таким кардинальним чином.

— На добраніч.

Він довго дивився їй услід, а потім повільно пішов до готелю.

* * *

Геннадій Калач спав, кінцівки його здригалися уві сні, рот був відкритий. Йому снилася його бідолашна дружина. Це був справжнісінький кошмар. Він знову бачив, як вона скандалить і жбурляє в нього тарілки. Від її криків кров холонула в жилах. У сні він вибігає з квартири, біжить через подвір’я, спотикаючись і галасуючи…

Репортер раптово прокинувся саме тоді, коли Маргарита підійшла до дверей номера. Вона на мить зупинилася, дістала з сумочки ключ і увійшла.

Геннадій побачив, як за жінкою зачинилися двері.

Він потрусив головою, проганяючи сновидіння, і машинально перевів погляд на годинник над дверима: за десять третя.

«Чи довго я спав? — подумав Калач і згадав, що востаннє дивився на циферблат за двадцять п’ять перша. — Тоді, мабуть, і закуняв».

Може, Жанна Задорожна пішла з номера Гаранджі, поки він спав? Ні. Навряд чи.

Адже він отямився якраз коли Маргарита повернулася, а отже, якби дівчина виходила, він обов’язково почув би клацання дверей.

Геннадій потягнувся був за фляжкою з горілкою, але тут знову зашумів ліфт. За мить він побачив Віталія Гаранджу, який ішов коридором. Геннадій уважно спостерігав за ним доти, допоки той не зайшов у номер. Двері за ним зачинилися. Отже, всі вдома. І навіть дехто зайвий.

Що ж буде далі? Де Жанна Задорожна? Геннадій зручніше вмостився у кріслі, приготувавшись до тривалого чекання. Та раптом йому здалося, що ще хтось суне коридором, тож Калач прудко звів фотоапарат і клацнув.

— Гей, — почулося несподівано над вухом. — Ти що тут робиш?

Геннадій опустив техніку.

— А ти хто такий, щоб питати?

Міцна мускулиста рука незнайомця потяглася до нього, і Калач миттю збагнув: той хоче відібрати єдину наявну в нього цінну річ — його «Нікон». Тож блискавично відкинувся у кріслі й задер ногу, аби захиститися.

Незнайомець тихо вилаявся, повернувся і почвалав геть.

* * *

У номері Маргарита швидко пройшла до своєї спальні, спиною відчуваючи моторошний холод із Віталієвої кімнати. Там переодягла розкішну вечірню сукню на звичайні джинси й вишукану гаптовану блузку. Потім, коли чекання стало просто нестерпним, вислизнула до вітальні, намагаючись рухатися якомога тихіше, наче її хтось міг почути, сіла на диван і прислухалася. За хвилину ввійшов Віталій.

Гаранджа рвучко роззирнувся і різко запитав:

— Ти ще не спиш?

— Наче я можу заснути. Мені треба побалакати з тобою, Віталію.

Той кивнув і сів, приготувавшись слухати.

Маргарита виглядала вкрай схвильованою, натомість Гаранджа зовні був цілком спокійним. На його обличчя не потрапляло світло від лампи, і дівчина не могла зрозуміти, що він відчуває насправді.

Вона запитала:

— Ти придумав, що робитимеш далі?

Після зустрічі з Ніною Віталію була неприємною сама думка про труп, про те, що від нього все ж доведеться позбуватися. Коли він збирався убити дівчину, йому здавалося, що це буде захоплива пригода. А зараз у нього на думці була лише Ніна і її ніжне личко. Гаранджа мріяв побачитися з нею знову і більш ніколи в житті не згадувати про мертву Жанну. Така різка переміна викликала подив і в нього. Невже він стає, як усі?

— Я покладу її в ліфт, відвезу на горішній поверх і залишу тіло там, — виклав він свій задум. — Ніхто не зможе визначити, де саме вмерла Жанна. Думаю, так буде найбезпечніше.

Маргарита уважно вислухала його, трохи подумала і кивнула. Внутрішнє чуття підказало їй, що саме через елементарність, ця ідея, можливо, і спрацює.

— Але тебе можуть побачити, — заперечила вона.

Віталій Гаранджа знизав плечима:

— Так, але… Немає жодного плану, який був би на сто відсотків гарантований від невдачі. Я піду на цей ризик, якщо, звичайно… — він замовк і кинув уважний погляд на жінку.

— Якщо, звичайно, що? — запитала вона різко.

— Якщо, звичайно, ти мені допоможеш.

Маргарита напружилася.

— Допомогти тобі? Але якщо тебе спіймають на гарячому, я стану співучасницею вбивства.

— Так, мабуть. Але я не наполягаю. Це всього-на-всього пропозиція. Мені просто треба, щоб хтось постояв на шухері в коридорі та дав би мені сигнал у разі, коли який-небудь гульвіса припреться, коли я затягатиму тіло до ліфта. Саме в цьому найбільший ризик — протягти труп по цілому коридору. Хтось може з’явитися на сходах.

— Ти збираєшся робити це зараз? — Маргаритин голос звучав напружено.

Гаранджа подивився на годинник: пів на четверту ночі.

— Так, мабуть, час. Зараз якраз затишшя, мертва година. Кращої можливості не буде.

— Просто