Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

   Ліда та Каріна збиралися подивитися разом фільм, та Ліда як завжди говорила телефоном зі своїм хлопцем. Тому Каріна одним оком сама дивилася якусь надзвичайно скучну комедію, а іншим оком сиділа в соціальних мережах. 

   Чомусь захотілося змінити ім'я в соцмережах. Адже Каріна Макова, ну якось занадто просто. Ввела в пошук – вибило ще п'ять дівиць з таким же ім'ям та фамілією. А що якщо…? Точно, так і перейменуюся Каrina Papaver. Ввела ще раз в пошук нове ім'я, жодних користувачів з таким самим ім'ям. Посміхнулася. Чомусь пригадалася сьогоднішня перездача. Хлопець дійсно був симпатичний, проте зовсім не її типаж. Світлий, а її більше подобалися смагляві. Але була в ньому якась така харизма, що чіпляла одразу ж. Знову посміхнулася, покусуючи нижню губу.

— О, слухай, – зайшла в кімнату Ліда, — То ти перездала ту латинську чи ні? – запитала плигаючи коло подруги на диван.

— Ага, на п'ятірку. 

— Пфф, – махнула рукою подруга. — А ти хвилювалася, ти ж розумна, я в тобі не сумнівалася. О, а ти що ім'я в соцмережах змінила? – втупилася Ліда в телефон подруги. — Karina Papaver, – прочитала протяжно. — Що ще за папавер? – нахмурила брови.

— Так, це я латинь наче перездавала, а не ти, — розсміялася Каріна. — Це ж мак по латинській. 

— Ааа…– смикнула бровами Ліда. — Так я ж списала усе, кому та латинь потрібна взагалі, так я чогось не знаю? – хитро примружила очі Ліда намагаючись зрозуміти, що від неї приховує подруга. 

— Та наче ні… — протягнула Каріна намагаючись зобразити, що вона дивиться фільм. Але замість екрана перед нею з'явилася голова подруги, що опустила останній. 

— Ти не любиш комедії, – хмикнула Ліда, — а через те, що мене не було, то ти могла вибрати, будь-який інший фільм, бо ти знаєш, що я завжди довго говорю телефоном. Але ти продовжила дивитися цю байду, а точніше напевно удавала що дивишся….твої думки все ще перездають латинську, — розсміялася подруга.

— Слухай ти, Шерлок Холмс…все то ти знаєш.

— Ну-ну, і про що ж фільм? – взяла руки в боки Ліда.

 Каріна знову закусила губу, намагаючись пригадати хоч якісь деталі, але знову…знову ця чорна діра в голові.

— Слухай, тобі нема до чого вчепитися чи що? – смикнулася дівчина. — Я так особливо не вглядалася.

Ліда здивовано повела бровою. 

— Колися подруга! – Чи як тепер тебе називати – папавер? – розсміялася дівчина.

— Ну якщо коротко я прийшла перездавати латинь до викладача, а то виявилося не викладач, а студент. 

— Він сподобався тобі?

— Що? – обурилася Каріна, — Та до чого тут це? Я не розумію. 

Ліда похитала головою підсміюючись.

— Сподобався значить, — хмикнула собі під носа Ліда. — Як хоч звати його?

— Я не знаю, – знизала плечима Каріна.

— Як це не знаю? – поставила фільм на паузу Ліда. — А він хоч знає як тебе то звати?

— Ну так, я ж сказала хто я і з якої групи.

— Ну тоді спокійно, сам тебе знайде, – махнула та рукою

— Та чого це він має мене шукати?

— Бо має, але я не розумію як навіть не довідатися як звати хлопця, – продовжувала обурюватися подруга.

— Тимофій, – посміхнулася Каріна, — Його звати Тимофій.

— Це тобі що осяяння згори прийшло? – розреготалася Ліда. 

— Ні, запит від нього в друзі, — показала вона подрузі телефон. 

   Ліда вирвала з рук подруги мобілку і безцеремонно стала роздивлятися фото Тімохи.

— Тьху ти, білобрисий?! Це ж не твій типаж, – хіхікнула до подруги. — Ти ж чорнявих любиш.

— Ану, віддай, – вирвала з рук подруги телефон Карина. — Все то ти знаєш, – розчервонілась Каріна.

— Стій, одразу не доєднуй, – сказала подруга зупиняючи Карину жестом руки. — Хай почекає трохи, помучиться, подумає…Ну, а що? – вигнула вона брови. — А ми поки в нього на сторінці пошаруймося, вичислимо, що то за овоч такий цей Тіхома. 

   Після недовгої розвідки Каріна все ж прийняла запит Тімохи на дружбу.

— Мушу зізнатися, є щось таке в тому Тимофієві, – визнала Ліда. — Але судячи з його сторінки він той ще бабій.

— І з чого такі висновки? – здивувалася Каріна.

— Ти глянь, хто йому фотки коментує, – тикнула пальцями Ліда подрузі, — одні дівчата.

— Той, що? Ну подобається він дівчатам, то що тепер, він обов'язково бабій?!

— Та ти вже в нього на гачку, — примружила очі Ліда, на що Каріна лиш причмокнула. — Та сто відсотків, Кріс, ти попала, – розсміялася Ліда.

   Телефон тихо завібрував сповіщаючи про повідомлення.

"Привіт, Ромашка)" – одночасно прочитали дівчата.

— О, пішов рух, – потерла руки Ліда. — Стоп, а чому ромашка, а не мак? 

— Ай, довго розповідати, – махнула рукою Каріна. 

— Чого не відписуєш нічого? – взяла руки в боки Ліда нависаючи над подругою. — Хвилюєшся? 

— Та, ні, ні, просто думаю що відповісти от і все…– розгубилася Каріна.

— Та що ж тут думати? Напиши привіт, та й все, – не розуміла Ліда. — О, я бачу, ти конкретно так вляпалася, – почала реготати, – В тебе он навіть руки тремтять. Треба тобі цей, йти "барбовалу" накапати чи що? — сміялася все дужче подруга. 

   Каріна знову закусила нижню губу, і зрештою відписала: "Привіт, Тимофію"

— Задовбав той Васько! – розізлилася Ліда дивлячись на власний телефон. — Чого знов дзвонить, наче ж тільки поговорили! Всю малину перебиває. Ну пішла я на веранду теревенити, але я бачу і тобі вже тут нудно не буде, – підморгнула їй Ліда зникаючи за дверима.

###

   Очі і мозок давно просили сну, але пальці не слухали. Далі писали. То якусь дурню, то якісь жарти, просто писали. Тімоха не розумів, що з ним відбувається. Чекав кожного нового смс, як закінчення школи. Не хотів відпускати ромашку. Каріна теж разів десять збиралася написати йому добраніч, але кожного разу натискала delete і витирала текст. Несподіване смс змусило її зірватися з ліжка і прокинутися остаточно.

  "Ромашка, дай свій номер. Хочу почути твій голос."

Прикусила нижнюю губу. На сусідньому ліжку давно спала Ліда. Було вже близько третьої ночі, мабуть, не час для розмов, але чомусь вона написала свій номер. Схопила телефон і вийшла на веранду. Коли телефон видав мелодію, швидко підняла слухавку, щоб не розбудити подругу.