Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

Герміонин патронус, лискуча срібна видра, вистрибував довкола неї.

— Гарні вони, правда? — ніжно поглядала вона на нього.

Двері кімнати на вимогу відчинилися й знову зачинилися. Гаррі озирнувся, але нікого не побачив. Минуло кілька секунд, перш ніж він усвідомив, що учні біля дверей принишкли. Наступної миті відчув, як хтось смикає його за мантію біля колін. Подивився вниз і з превеликим подивом побачив ельфа-домовика Добі, що поглядав на нього з-під своїх восьми вовняних шапочок.

— Здоров, Добі! — привітався Гаррі. — Ти чого... що сталося?

Ельфові очі перелякано округлилися, й він затремтів. Члени ДА, що стояли біля Гаррі, замовкли. Всі дивилися на Добі. Ті кілька патронусів, що їх вичаклували учні, розвіялись на срібну імлу, і в кімнаті стало ще темніше, ніж було.

— Гаррі Поттере, паничу... — пропищав ельф, тремтячи з голови до ніг. — Гаррі Поттере, паничу... Добі прийшов вас попередити... хоч ельфам-домовикам наказали мовчати...

Добі з розгону вгатився головою об стіну. Гаррі, вже знайомий з його методами самопокарання, хотів було його втримати, але Добі відлетів від стіни, мов м'ячик, бо вісім шапочок подіяли як амортизатори. Герміона й деякі інші дівчата злякано й співчутливо зойкнули.

— Та що сталося, Добі? — допитувався Гаррі, хапаючи крихітну ельфову ручку і втримуючи його від дальших намагань покалічитися.

— Гаррі Поттере... вона... вона...

Добі щосили луснув себе по носі вільним кулачком. Гаррі схопив його й за цю руку.

— Хто "вона", Добі?

Але він уже здогадувався, бо тільки одна "вона" могла викликати в Добі такий жах. Ельф глянув на нього перекошеними очима й беззвучно поворушив губами.

— Амбридж? — перепитав наляканий Гаррі.

Добі кивнув, а тоді спробував буцнутися головою об Гарріні коліна. Гаррі втримував його віддалеки.

— То що там з нею? Добі... вона ж не довідалася про це... про нас... про ДА?

Та відповідь він прочитав на приголомшеному личку Добі. Гаррі міцно тримав його за руки, тож ельф хотів хвицнути себе ногою і впав на підлогу.

— Вона йде сюди? — тихенько спитав Гаррі.

Добі аж завив і почав щосили гупати босими ногами по підлозі.

— Так, Гаррі Поттере, так!

Гаррі випростався й озирнувся на непорушних переляканих учнів, що дивилися на очманілого ельфа.

— ЧОГО ЧЕКАЄТЕ? — загорлав Гаррі. — ТІКАЙТЕ!

Усі негайно кинулися до виходу, створивши там "малу купу", і почали, мов кулі, вилітали з кімнати. Гаррі чув, як вони бігли коридором і сподівався, що їм вистачить глузду не мчати зразу до спалень. До дев'ятої години ще лишалося десять хвилин. Якби ж то вони сховалися в бібліотеці чи в соварні, адже так було значно ближче...

— Гаррі, мерщій! — заверещала Герміона десь зсередини юрби, що проштовхувалася до дверей.

Гаррі схопив Добі, що й далі намагався покалічитись, і побіг з ним до виходу.

— Добі... це наказ... повертайся на кухню до інших ельфів, і якщо вона питатиме, чи ти мене попередив, збреши їй і скажи, що ні! — звелів Гаррі. — І ще я забороняю тобі калічитися! — додав він, відпустивши ельфа після того, як нарешті переступив поріг і грюкнув за собою дверима.

— Дякую вам, Гаррі Поттере! — пропищав Добі й кинувся тікати. Гаррі глянув ліворуч і праворуч. Усі так швидко тікали, що він лише встиг помітити, як у кінці коридору майнули й зникли чиїсь підошви. Кинувся бігти направо. Там був хлопчачий туалет, він міг би вдати, що весь цей час просидів там. Тільки б добігти...

— О-О-ОЙ!

Він через щось перечепився і з розгону полетів додолу, проїхавши на животі мало не два метри. Ззаду почувся чийсь регіт. Гаррі перевернувся на спину й побачив Мелфоя, що ховався в ніші за бридкою вазою у формі дракона.

— Замовляння-спотикання, Поттере! — крикнув той. — Пані професорко... ПАНІ ПРОФЕСОРКО! Я одного впіймав!

З-за рогу вискочила Амбридж. Вона захекалась, але задоволено всміхалася.

— Це він! — радісно вигукнула професорка, побачивши на підлозі Гаррі. — Чудово, Драко, чудово, ой, дуже добре... п'ятдесят очок Слизерину! Зараз я ним займуся... вставай, Поттере!

Гаррі звівся на ноги, люто зиркаючи на них. Він ще ніколи не бачив такої щасливої Амбриджки. Вона міцно схопила його за руку й усміхнено повернулася до Мелфоя.

— Драко, біжи й спробуй упіймати ще когось, — звеліла вона. — Скажи іншим, хай обшукають бібліотеку... чи є там хтось захеканий... перевірте туалети... міс Паркінсон нехай зайде в дівчачий... а ти, Поттере, — додала вона неймовірно шовковим, але погрозливим голосом, коли Мелфой побіг, — підеш зі мною до кабінету директора.

За кілька хвилин вони вже були біля кам'яного гаргуйля. Гаррі тривожно думав, чи впіймали ще когось. Згадав про Рона... місіс Візлі його приб'є... а що буде з Герміоною, якщо її виключать до того як вона отримає СОВи. Для Шеймуса це взагалі було перше зібрання... а Невіл уже досяг таких успіхів...

— Свистобджілка, — проспівала Амбридж. Кам'яне одоробло відскочило вбік, стіна за ним розійшлася, й вони піднялися рухомими кам'яними сходами нагору. Перед полірованими дверима з ручкою-кільцем у формі грифона Амбридж навіть не зупинилася, щоб постукати, а відразу ввірвалася, міцно тримаючи Гаррі.

У кабінеті було повно людей. Дамблдор сидів за столом зі спокійним обличчям, стуливши докупи пучки своїх довжелезних пальців. Професорка Макґонеґел виструнчилася біля нього, обличчя її було напружене. Міністр магії Корнеліус Фадж навшпиньки похитувався біля каміна, помітно вдоволений ситуацією. Обабіч дверей стояли, наче вартові, Кінґслі Шеклболт і ще якийсь суворий чаклун з коротесеньким цупким волоссям, якого Гаррі не впізнав, а під стіною вгадувалася веснянкувата, прикрашена окулярами мармиза Персі Візлі. Він уже радісно наготував перо й великий сувій пергаменту.

Портрети старих директорів і директорок сьогодні не прикидалися, що сплять. Усі вони стурбовано спостерігали за тим, що відбувалося. Коли зайшов Гаррі, дехто перестрибнув у сусідні рами і щось шепотів колегам на вухо.

Коли двері за спиною зачинилися, Гаррі вивільнився з рук Амбридж. Корнеліус Фадж витріщився на нього з лиховісною втіхою на лиці.

— Ну, — сказав він. — Ну-ну-ну...

Гаррі спромігся відповісти йому якнайлютішим поглядом. Серце гарячково калатало у нього в грудях, але розум був на диво чистий і холодний.

— Він вертався до ґрифіндорської вежі, — повідомила Амбридж. Її голос був до непристойності збуджений, просякнутий тією ж бездушною втіхою, що й тоді, коли вона у вестибюлі спостерігала за істерикою бідолашної професорки Трелоні. — Його впіймав юний Мелфой.

— Справді? — схвально відгукнувся Фадж. — Треба не забути подякувати Луціусу. Ну, Поттере... сподіваюся, ти знаєш, чого тут опинився?

Гаррі мав чіткий намір