Читати книгу - "Мерзенна сила"

— Виходить, Англія — це, по суті, і є оте хитання між Лоґресом і Британією? — запитала матінка Дімбл.

— Так і є. Хіба ти не відчуваєш? — здивувався доктор. — Таж власне в цьому і криється сама сутність Англії! Ослячу голову ми отримуємо, коли потрапляємо в ліс до фей. Не можемо сягнути того, що нам заповідано, але й забути також не можемо… це ж відчувається в усьому специфічно англійському: в тій нашій незграбній витонченості, у якійсь боязкій, кумедній недокінченості. Абсолютно правий був Сем Веллер, коли назвав пана Піквіка янголом у гетрах! Все тут у нас або краще, або гірше, ніж…

— Дімбле! — сказав Ренсом. Доктор, який уже трохи було завівся, затнувся і поглянув на нього, а тоді, якусь мить повагавшись і навіть — принаймні так здалося Джейн — легенько почервонівши, посміхнувся і повів далі:

— Маєте рацію, сер, я забув те, що ви просили завжди пам’ятати. Така-от подвійність аж ніяк не є суто англійською особливістю; так твориться історія кожного народу. Зовсім не йдеться про якийсь привілей, виняток, зроблений тільки для Англії. Ми не є обраною нацією — то все не варті доброго слова нісенітниці. Про Лоґрес ми говоримо тому, що це наша подвійна історія, та, про яку нам відомо.

— Якщо ви хочете сказати, що всюди є люди добрі і люди погані, то так і скажіть, навіщо аж такі алегорії, — поморщився МакФі.

— Мені зовсім не про це йдеться, — заперечив Дімбл. — Бачите, МакФі, якщо думати просто про абстрактне добро, то рано чи пізно неодмінно прийдеш до ідеї якогось еталону добра — мовляв, усі народи мають змагати до ось такого і такого способу життя. Певна річ, існують загальні правила, однакові для всіх. Але це, якщо дозволите, тільки граматика чесноти. Справжня життєва сила криється не там. Господь не творить однаковими навіть дві травинки, то що вже казати про двох святих, двох ангелів чи два народи. Зцілення Землі залежить від того, чи зуміємо ми вберегти ту іскорку, воплотити того духа, який і далі живе в усіх народах — у кожного свій. Коли Лоґрес дійсно запанує в Британії, коли богиня розуму, божественна ясність, посяде престол у Франції, коли небесного ладу почне дотримуватися Китай — тоді й прийде справжня весна. Однак поки що нам треба турбуватися про Лоґрес. Ми здолали Британію — та чи надовго? Після того, що сьогодні сталося в Еджстоу, це місто, звісно, вже не відродиться. Але скоро з’являться нові Еджстоу.

— Я власне хотіла запитати, — озвалася матінка Дімбл. — Вам не здається, що Мерлін з елділами трохи… перестаралися? Невже ціле Еджстоу заслуговувало на те, щоб його просто стерли з лиця землі?

— Знайшли кого оплакувати, — скривився МакФі. — Вам шкода тих нікчем з міської ради, які залюбки продали б своїх дружин і доньок, тільки б HIKE переїхав до Еджстоу?

— Ну, про них мені мало що відомо, — відповіла матінка Дімбл. — Але візьмімо університет чи навіть Бректон. Так, звісно, всі ми знаємо, що там, у тому коледжі, було просто жахливо. Але хіба вони справді мали на меті якесь зло, плетучи ті свої сміховинні, дріб’язкові інтриги? Як на мене, то в їхніх діях нічого, крім дурості, і не знайдеш.

— Еге ж, — кивнув МакФі. — То в них така забава була… кошенята вирішили побавитися в тигра. Тільки-от виявилося, що неподалік чатує справжній тигр, і все закінчилося тим, що вони впустили його до себе. І нічого тепер нарікати, що коли прийшов мисливець і всипав тому тигрові добрячого бобу, то перепало і їм. Матимуть тепер науку.

— Ну гаразд, а інші коледжі — Нортумберленд і Герцогський?

— Справді, — мовив Деністон, — шкода таких, як, наприклад, Черчвуд. Я добре його знав; то був хороший старий. На кожнісінькій своїй лекції доводив нам безпідставність існування етичних норм, а сам ладен був і десять миль пройти, тільки б вчасно повернути позиченого пенса. Та все одно… цікаво, чи була у Белбері хоч одна застосована на практиці теорія, яку не проповідували би в Еджстоу? Ясна річ, шановні професори навіть подумати не могли, що хтось стане діяти згідно з тими їхніми теоріями! Напевне, ніхто не був заскочений більше за них, коли все те, про що вони роками говорили, зненацька почало набувати реальних обрисів. Але ж це просто до них повернулося їхнє власне дитя; так, воно виросло, його годі впізнати, та все одно воно їхнє, не чуже.

— На жаль, так воно і є, люба, — сказав дружині доктор. — Trahison des clercs.[17] Провина лежить на кожному.

— Це ж просто нісенітниця, Сесіле, — обурилася матінка Дімбл.

— Ви забуваєте, — озвалася панна Айронвуд, — що в Еджстоу не залишилося майже нікого, окрім хіба найкращих (їхні гріхи їм відпустяться) і найгірших. Але загалом я згідна з Артуром. Ті, що забули Лоґрес, опускаються в Британію. Той, хто заперечує глузд, таки його позбудеться.

Тут вона змовкла, бо раптом почула, як хтось шкребеться і навіть тихенько скімлить за вхідними дверима.

— Відчиніть, Артуре, — сказав Ренсом.

Наступної миті всі з радісними вигуками зірвалися на ноги, бо до їдальні перевальцем увійшов Пан Бультитюд.

— Ох, оце так, ніколи б не подумала! — тішилася Айві. — От бідолаха, прийшов-таки! Весь в снігу… Заберу-но я його на кухню і гарненько нагодую. Де ж то тебе носило, га, поганцю? Ти тільки на себе подивися…

Потяг вже втретє за десять хвилин сильно шарпнувся і зупинився. Цього разу в ньому ще й погасло світло.

— Ну, знаєте, це вже трохи