Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

.

Вона, звичайно, не відмовиться від цього, ні. Так само приваблювала, як і ця думка була для неї. Вона завжди гналася за наступною пригодою, за наступним викликом, все завжди було захоплююче, наступна таємниця чи виклик просто чекали за рогом, або шукали її, якщо вони не виявляли себе. Навіть зараз вона могла піти в Ерендар, щоб битися з більшою кількістю духів, або вона могла піти і дізнатися, що таке Сефілон. Вона може попросити Еріка або Вора показати їй транспортер у Корі, щоб вона знайшла дивні та невідомі світи для дослідження. І, можливо, вона все це зробить, свого часу.

.

Але її нинішній виклик був саме тут. Бути з людьми, про яких вона дбала. З усіма друзями, яких вона знайшла, з усіма людьми, з якими вона боролася. З Феліцією. Бути і жити. Якось вона не відчула, що її наступна пригода втече, ніби вона може пропустити її, якщо моргне.

Вона посміхалася, слухаючи тиху мелодію, яку грав Волтер під час розмови її друзів. Вона чула тихий шелест листя над собою, коли вітри пливли по лузі, всілякі істоти обмінювалися розмовами, їжею, чарами та піснями. Морхілл відчував себе живим. Вона відчувала себе живою так само, як Рівервотч відчувала себе живою, коли вперше приїхала. Вона відчула себе живою так само, як і Хеллоуфорт, коли вперше ступила в ті печери. Ілея посміхнулася, рада, що вона поруч, рада, що жива, рада побачити, що народи Елосу зроблять зі своїм майбутнім.

,

Вона відчувала кілька своїх слідів поблизу, інші, але далеко по всьому континенту. Вона знала, що багато хто з них бореться з монстрами порожнечі навіть зараз у супроводі цілителів, Тіней і машин. Вони билися і стікали кровю, росли і розвивалися. Одна мітка, яку вона побачила, летіла до неї, швидко, але з граціозною дугою.

,

Через кілька хвилин Ерік побачив їхню групу, і маг із чотирма знаками злився з навколишнім середовищем, і ніхто не подивився на нього вдруге. Він почувався комфортно, серед різних людей, і Ілея дивувалася, наскільки те, як люди сприймають його, насправді повязане з його ілюзіями, а наскільки це просто те, як він себе поводив, як він посміхався і дивився на всіх з щирим інтересом.

?

Ви не проти, якщо я приєднаюся? Сонце страшенно припікає, — сказав він і посміхнувся їхній гурту.

Наче це якийсь старий дідусь. Вона підняла брови. Можливо, це те, ким він є насправді, і він також має чотири бали.

.

Ти добре виглядаєш, - сказав Ерік, коли сів і згорнув плечі, злегка потягнувшись, перш ніж відкинутися на спинку крісла.

— Дякую, — сказала Ілея.

— Мудріше, — сказав він.

.

— До біса.

Він посміхнувся, але проігнорував її захист на те, що вона вважала багатогранним компліментом. Це гарний парк, який вони побудували. Гарне місце, щоб почати все заново.

Ілея побачила, що наближається ще одна позначка. Верілліон, Перший вампір, хоча вона вважала, що він був поруч з Еріком, а не з нею.

Чоловік був одягнений у чорну сорочку, його темно-червоні очі привертали увагу, коли він розділяв натовп своєю невимушеною прогулянкою. Він тримав у руках чорну парасольку, підбиту сріблом, його довге чорне волосся розвіювалося на легкому вітерці. У порівнянні з Еріком, Ілеа вважав, що він має протилежний вплив на своє оточення.

Всі дивилися на нього, люди поступалися місцем могутній постаті, що випромінювала як невимушений шарм, так і величезну вагу. Можливо, інстинктивна реакція, або Верілліон просто не любив більшість людей так само, як Ерік. Або, можливо, подумав Ілея, йому було незручно просто сонячне світло.

— Чимало цікавих створінь сидить тут, у затінку молодих дубів і беріз, — сказав він і схилив голову. Вітаю всіх. Чи можу я приєднатися?

— Авжеж, Перший вампір, — сказав Волтер і посміхнувся, все ще граючи мяку мелодію на лютні.

.

Ілея не пропустила напруженого виразу очей Селіни, коли вона дивилася на вампіра.

.

Хартоме вщипнув жінку за руку. — Ти витріщаєшся.

— Хіба мені не можна витріщатися? — прошипіла Селіна.

Це може бути розцінено як неповага, — сказав Віві вголос, демон одягнув тканину, щоб закрити обличчя та деякі риси обличчя. У той час як більшість людей тут дещо звикли до багатьох видів, що живуть у їхніх містах і по всій землі, демонів залишалося неймовірно мало, послідовники Октавії Стренд, ймовірно, борються з порожнечею разом з усіма іншими. Людям потрібен час, щоб принаймні не бачити Ткачів Розуму з побоюванням, як це було б у випадку з ельфами. Нікого тут не було, але Ілея знала, що кілька з них приїхали до міста, судячи з її позначок.

.

Це хороша основа, - сказав Верілліон через деякий час. — Хоч і не близько до того, що я памятаю про людські поселення.

Марріндайн не дуже відрізняється, - сказала Ілеа.

.

— Це, мабуть, найобразливіша річ, яку ти мені коли-небудь говорив.

Ілея посміхнулася. Будівлі, дороги, вози, магія. Це все тут. Я вважаю, що поля та вода поблизу вже не такі важливі, з усією магією та технологіями навколо.

Верілліон виглядав огидно. Будівлі. Дороги. Магія? Він похитав головою.

.

Вона не з тих, хто помічає найдрібніших деталей естетики, — сказав Ерік. Не сприймайте це близько до серця.

.

Ілея нахилила голову набік. Вона була трохи розгублена. Звичайно, архітектура в Марріндайні була іншою, і у них була вся естетика нічного життя і все таке, але врешті-решт це все одно було місто. З людьми.

Верілліон зітхнув. — Гадаю, свого часу ви побували в чимало екзотичних місць.

О так, сонячні пустки були прохолодними, і вони відчувалися зовсім інакше, ніж більшість поселень, які я бачила, — сказала Ілеа. — Або що-небудь, що побудували Друнеди.

Її думки перервалися, коли сотник проходив повз різні групи неподалік, повідомляючи всім про початок церемонії. Невдовзі машина дісталася до них.

.

— Вітаю всіх, — заговорив Акі. Ми розпочнемо День Ніраели з хвилини мовчання, щоб згадати та вшанувати тих, кого ми втратили. Гармати вистрілять один раз над містом, щоб позначити початок, і ще раз, щоб позначити кінець. Якщо можете, будь ласка, встаньте.

.

Ілея піднялася і витягнула шию, чекаючи, поки вона спостерігатиме, як натовп затихає під розмови пошепки, музика стихає, коли майже всі стоять і дивляться в небо.

.

Було тихо, коли до далеких хмар промайнула смуга