Читати книгу - "Три мушкетери"

— Сподіваюсь, ваша світлосте, ми нічим не порушили дисципліну. Ми зараз не на службі й тому вважали, що можемо скористатися з нашого часу на свій розсуд. Коли ваше високопреосвященство зводить дати нам яке-небудь особливе доручення, ми будемо щасливі виконати його. Ви самі бачите, ваша світлосте, — провадив Атос, насупивши брови, бо цей допит починав дратувати його, — що ми взяли з собою зброю, аби бути напоготові при найменшій тривозі.

І він показав кардиналові на чотири мушкети, складені біля барабана, на якому лежали карти й кості.

— Будьте певні, ваше високопреосвященство, — докинув Д'Артаньян, — ми вийшли б вам назустріч, аби тільки знали, що це саме ви під'їздите до нас з таким нечисленним почтом.

Кардинал кусав вуса й губи.

— Чи відомо вам, на кого ви схожі, коли ось так збираєтеся разом, завжди при зброї й під охороною своїх слуг? — спитав він. — Ви схожі на чотирьох змовників.

— Так воно і є, ваша світлосте, — сказав Атос, — ми й справді складаємо змови, як ваше високопреосвященство самі переконалися, але тільки проти ла-рошельців.

— Еге, панове політики! — відповів кардинал, і собі насупивши брови. — В ваших головах можна знайти чимало розгадок різних таємниць, аби тільки вони були такі ж приступні для читання, як той лист, що ви його сховали, коли помітили мене.

Атос спалахнув і ступив крок до його високопреосвященства.

— Виходить, ви підозрюєте нас, ваша світлосте, і піддаєте справжньому допитові. Якщо це так, то хай ваше високопреосвященство ласкаво пояснить причини, і тоді ми знатимемо принаймні, як триматися.

— А коли б це й справді був допит? — спитав кардинал. — Не таких людей, як ви, допитували, пане Атосе, і вони відповідали.

— Ось чому, ваша світлосте, я й сказав вашому високопреосвященству, що ви маєте право запитувати нас, а ми готові відповідати.

— Що це за лист, якого ви почали читати, пане Арамісе, а потім сховали?

— Це лист од жінки, ваша світлосте.

— О, я розумію, — сказав кардинал, — про такі листи не годиться багато говорити. Але їх можна показувати духівникові, а, як вам відомо, мене посвячено в духовний сан.

— Ваша світлосте, — незворушно мовив Атос, і його спокій був тим страшніший, що, відповідаючи в такий спосіб, мушкетер важив головою, — цей лист од жінки, але він не підписаний ні Маріон Делорм, ні пані Д'Егійон[220].

Кардинал зблід як смерть; очі його спалахнули зловісним огнем. Він обернувся, ніби для того, щоб оддати наказ Каюзакові та Ля Удиньєрові. Атос уловив цей рух; він ступив крок до мушкетів, з яких не зводили очей і його друзі, зовсім не схильні дозволити себе арештувати. На боці кардинала, разом з ним самим, було троє; мушкетерів з їхніми слугами було семеро. Кардинал зрозумів: гра буде тим більш нерівною, що Атос зі своїми товаришами й справді про щось таємно домовлялися. І він удався до одного з тих несподіваних поворотів, що їх завжди тримав напоготові. Його обличчя засяяло усмішкою.

— Ну, гаразд, гаразд! — сказав кардинал. — Ви хоробрі молоді люди, горді при світлі дня, віддані в мороці ночі. Немає нічого поганого в тому, щоб оберігати себе, коли вмієш добре оберігати інших. Панове, я не забув тієї ночі, коли ви охороняли мене по дорозі до «Червоного Голубника». Коли б на тій дорозі, по якій я маю їхати зараз, мені загрожувала небезпека, я попросив би вас супроводити мене. Але тут усе спокійно; тож лишайтеся на місці, допивайте ваше вино, закінчуйте гру й дочитуйте свого листа. Прощавайте, панове!

Він сів на коня, якого підвів йому Каюзак, попрощався з мушкетерами помахом руки і помчав уперед.

Четверо друзів стояли нерухомо, мовчки дивлячись кардиналові вслід, аж поки він зник з очей.

Тоді вони перезирнулися.

Всі були пригнічені, бо розуміли, що хоч його високопреосвященство й попрощався привітно, він поїхав страшенно розлючений.

Тільки Атос усміхався своєю владною, зневажливою усмішкою. Коли кардинал од'їхав так далеко, що не міг уже ні чути, ні бачити їх, Портос, якому не терпілося зірвати на комусь гнів, вигукнув:

— Цей Грімо надто пізно схаменувся!

Грімо хотів було щось сказати на своє виправдання. Атос підняв палець, і Грімо промовчав.

— Чи віддали б ви листа, Арамісе? — спитав Д'Артаньян.

— Я б зробив ось що, — відповів Араміс своїм мелодійним голосом. — Коли б він зажадав, щоб я віддав листа, я однією рукою вручив би його, а другою проколов би кардинала шпагою наскрізь.

— Саме цього я й боявся, — мовив Атос — Ось чому я втрутився у вашу розмову з кардиналом. Правду кажучи, він наражається на велику небезпеку, заходячи в такі розмови з озброєними людьми. Можна подумати, що йому доводиться мати справу тільки з жінками та дітьми.

— Мій любий Атосе, — зауважив Д'Артаньян, — я в захопленні від вас, але, кінець кінцем, ми все-таки трохи винні.

— Чому б то? — обурено вигукнув Атос — Кому належить повітря, яким ми дихаємо? Цей океан, на який ми дивимось? Пісок, на якому ми лежимо? Кому належить лист од вашої коханої? Хіба кардиналові? Присягаюся честю — цей дивак гадає, що він володар світу. Ви стояли перед ним занімілий, приголомшений, розчавлений; можна було подумати, що ворота Бастилії вже зачинилися за вами й що величезна Медуза[221] от-от оберне вас на каміння. Скажіть, хіба бути закоханим означає бути змовником? Ви закохані в жінку, яку кардинал кинув до в'язниці, і хочете визволити її з його рук. Це партія, яку ви граєте з його високопреосвященством; ваш лист — ваш козир. Навіщо ж ви хочете показати партнерові ваші карти? Цього ніхто не робить. Хай він їх відгадує, щасти йому! А ми відгадуватимемо його гру!

— Слушно кажете, Атосе! — мовив Д'Артаньян. — Ваші слова справедливі.

— То не будемо більше згадувати про те, що сталося. Хай Араміс дочитує листа від кузини — з того місця, на якому кардинал його урвав.

Араміс вийняв листа з кишені, троє друзів присунулись до нього, а слуги знову схилилися над пляшкою.

— Ви прочитали лише кілька перших слів, — сказав Д'Артаньян, — краще послухаймо все спочатку.

— Гаразд, — відповів Араміс.

«Мій любий кузене, я, здається, наважусь поїхати до Бетюна, де моя сестра влаштувала нашу юну служницю до монастиря кармеліток. Бідолашна жінка упокорилася своїй долі; вона знає, що не може жити в іншому місці, не наражаючись на небезпеку занапастити свою душу.

А втім, коли наші сімейні справи влагодяться так, як ми