Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

І раптом — сонний хлопчик, що притулився до його плеча. «Дорослі весь час кудись ідуть, а повертаються не завжди. Пообіцяйте, що ніколи не вчините так».

Тріск вогню в каміні, затишок, зорі за вікном. Її пальці у його волоссі, теплий дотик до губ і шепіт: «Ще не сьогодні».

Музика. Крок, поворот, дзвін браслетів, легка яскраво-червона сукня. Руки, підняті в танці, ніби крила величезного метелика, волосся, що грає з вітром. І погляд... Погляд очей, які вже тоді бачили в величезному натовпу тільки його.

«Мені трохи страшно. — Я буду стояти у Вас за спиною, мій імператоре. — Ні. Не там. Поруч зі мною та мамою».

Знову ніч, юна незнайомка перелякано дивиться йому у спину, коли він йде геть з власних покоїв. Гарем, шурхіт вірту у темних коридорах, різьблені віконниці на вікнах, книжка, що падає на підлогу. «Скажіть, а якби вирішували Ви, то з чого б почали? — Раніше ніхто не запитував моєї думки про подібне».

Біла траурна сукня, тонка хустка покриває розкішне волосся. Величезні сумні очі. Лілії. Сотні імператорських червоно-золотих лілій, як ознака життя, що остаточно стало її минулим.

І перша зустріч: відчайдушний погляд, по блідих щоках котяться сльози. Вона переляканим птахом б'ється в його обіймах, вибитий з руки кинджал ще крутиться на підлозі, а він міцно тримає поки що незнайому жінку, і шепоче їй, немов маленькій дитині: «Усе минає. Все скінчиться. Все вже добре. Чуєш? Усе обов'язково буде добре».

«Хочу, щоб ти знав, заради чого б'єшся».

Живи, Арі. Заради мене. Живи.

І вибач, я думав, що впораюся.

Я помилився.