Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

Нептуні та Сатурні. Щойно запит пролунав, їх поховала під собою барвиста лавина інформаційних вікон, викликавши спогади про першу хибну тривогу 118-річної давнини. Тоді інформація переважно надходила з повідомлень у ЗМІ, але тепер здавалося, що всі інформаційні ресурси канули в Лету. Більшість зображень не містили конкретного змісту, а були розмитими, розфокусованими знімками великим планом. Проте деякі картини вирізнялися яскравими барвами, що перемішувалися, текли, перетворювалися на складні й витончені візерунки. Імовірно, саме такий вигляд і мав би двовимірний Усесвіт.

АА наказала штучному інтелекту бортової системи вивести на екрани лише ті зображення, які передають певну інформацію. На уточнювальне питання, що саме вони хочуть побачити, Чен Сінь зазначила, що їх передусім цікавить доля космічних міст. Лавина картинок почала зникати, залишився з десяток зображень, розташованих у чіткій послідовності. Одне з вікон перемістилося на передній план і збільшилося в розмірах. Штучний інтелект повідомив, що це зображення Європи VI з кластера Нептуна, відзняте 12 годин тому. Спочатку Європа VI входила складу гігаміста, проте після отримання сповіщення про атаку від’єдналася від інших.

Інформаційне вікно демонструвало широкоформатну картинку без спотворень. Імовірно, камера розташовувалася на одному з кінців міста, відкриваючи панорамний вигляд на всі його будівлі.

Відбувся збій енергопостачання — і Європу VI поглинула темрява. Лише кілька тремтячих прожекторів виривали з мороку деякі деталі, а три термоядерні сонця, підвішені на центральній осі міста, перетворилися на Місяці — випромінювали холодне слабке срібне світло, яке, швидше за все, вже не гріло. Це було космічне місто стандартної еліпсоїдної форми, проте вигляд будівель значно змінився порівняно з тим, що Чен Сінь бачила пів століття тому. Бункерний світ, схоже, дійсно процвітав: міська забудова на вигляд вже не була однорідною, тут з’явилися споруди різної форми й висоти. Багато хмарочосів ледь не зачіпали верхівками центральну вісь міста. У моду повернулися й будівлі-дерева, які не поступалися розмірами земним, хіба що листя-будинки звисали з їх гілок щільніше. Можна було лише уявити, наскільки прекрасне це місто вночі, з ілюмінацією. Проте зараз уся краса приховувалася в бляклому місячному світлі, й лише будівлі-дерева відкидали густі тіні, перетворюючи решту міста на руїни, вкриті непролазними лісовими хащами.

Космічне місто перестало обертатися навколо осі, що спричинило стан невагомості. Незліченна кількість об’єктів здійнялася в повітря — сміття, транспортні засоби й навіть окремі споруди.

У центрі виник пояс із чорних хмар, що протяглися вздовж центральної осі, з’єднуючи протилежні полюси міста. Штучний інтелект корабля окреслив рамку на одній із ділянок інформаційного вікна, збільшивши зображення і вивівши його в окреме вікно. Чен Сінь і АА побачили, що ці чорні хмари утворені з людей, які пливли вздовж центральної осі міста! Деякі з них трималися за руки, утворюючи довгі ланцюги, проте більшість дрейфували поодинці. Усі мали шоломи й були вдягнуті в костюми, які повністю закривали тіло, — ймовірно, скафандри. Ще під час попереднього прокидання Чен Сінь було важко відрізнити звичайний одяг від надлегких скафандрів, тож вона точно не змогла ідентифікувати це вбрання. Кожен мав на спині чи тримав у руках невеликий рюкзак, що нагадував систему життєзабезпечення. Проте більшість людей не опустили візорів шоломів, і було помітно, що в повітрі гуляють протяги, — доказ того, що місто принаймні зберегло атмосферу, придатну для дихання. Багато людей скупчилися навколо термоядерних сонць, можливо, у надії отримати більше світла й тепла. Сріблясте світіння колишніх сонць пробивалося крізь чорні людські хмари, засипаючи місто внизу плямистими полисками.

За даними штучного інтелекту бортової системи корабля, половина шестимільйонного населення Європи VI відлетіла з міста. Частина з решти трьох мільйонів не мала можливості евакуюватися, але більшість тих, хто лишився, чудово усвідомлювала безперспективність спроби втечі. Навіть якби комусь вдалося якимось дивом втекти від розширення двовимірного простору в глибокий космос, сучасні літальні апарати здебільшого не мали замкненої системи підтримки життєдіяльності. Космічні кораблі зоряного класу, здатні до далеких мандрів, залишалися привілеєм обраних. Тож люди вирішили чекати настання останньої миті життя в добре знайому місці.

Трансляція проводилася зі звуком, але Чен Сінь не чула нічого. Людську хмару й усе місто оповивала моторошна тиша. Погляди людей були прикуті до однієї точки, яка нічим не відрізнялася від решти міського пейзажу: звичайне перехрестя вулиць, ряди будинків... Усі безмовно чогось чекали. Холодне, водянисте світло чи то сонць, чи вже місяців перетворило людей на блідих привидів. Видовище нагадало Чен Сінь кривавий світанок в Австралії 126 років тому. Як і тоді, Чен Сінь відчувала, ніби дивиться згори на мурашник, з якого висотується чорна людська хмара.

Раптом усередині хмари пролунав відчайдушний крик. На екваторі космічного міста, у точці, до якої були спрямовані погляди всіх людей, в одну мить з’явилася яскрава пляма, немов посеред даху будинку, поглиненого темрявою, утворився крихітний отвір, крізь який линуло світло.

Саме в цій точці Європа VI уперше перетнулася з двовимірним простором.

Яскрава пляма швидко збільшувалася, перетворюючись на сяючу еліптичну площину. Випромінюване нею світло дробилося навколишніми висотками на численні промені, що виривали з напівмороку людську хмару на центральній осі міста. Тепер космічне місто нагадувало величезне пасажирське судно, яке через пробоїну в днищі тоне у двовимірному океані. Океанські води швидко заповнювали внутрішні відсіки, і все, що контактувало з цією поверхнею, миттєво перетворювалося на двовимірний об’єкт. Будівлі зникали одна за одною, стаючи зображенням на двовимірній площині. Однак поперечний переріз міста не вміщував всіх споруд — більшість будівель розкладалася на площі поза межами міста. Здавалося, що на двовимірній площині, яка постійно збільшувалася в розмірах, кольорові смуги, плями та складні об’єкти розлітаються навсібіч, немов блискавки, перетворюючись на фігурки фантастичних звірів, кот­рі мчать учвал у глибини космосу. Оскільки всередині космічного міста ще лишалося повітря, Чен Сінь і АА змогли почути звуки трансформації тривимірного світу у двовимірний: чіткий, пронизливий хрускіт, ніби все — і саме місто, і будівлі в ньому — було вирізане з тонкого скла, яке кинули в дробарку.

По мірі того як двовимірна площина почала підійматися вгору, людська хмара на центральній осі рушила у протилежний бік, немов завіса, піднята невидимою рукою. Ця сцена нагадала Чен Сінь бачені раніше маневри мільйонної зграї птахів, що скидалася на живу істоту, яка колишеться в сутінках.

Незабаром двовимірна площина, яка світилася дедалі яскравіше, проковтнула уже третину космічного міста, нестримно підбираючись до центральної осі. Цієї миті перші з мешканців міста стали потрапляти у її тенета: це були або ті нещасні, у кого не спрацювали рушії скафандра, або ж ті, хто відмовився від відчайдушних спроб врятуватися. Вони перетворювалися на краплі кольорових чорнил, які падали на поверхню води й миттєво розповзалися у різні боки, вимальовуючи химерні зображення людських тіл. На збільшеному штучним інтелектом зображенні було видно, як на двовимірній поверхні розтікається пара, попередньо обійнявшись. Після трансформації двовимірні тіла залишалися в обіймах один одного, проте зображення мало вкрай незграбний вигляд, ніби намальоване дитиною, яка ще не засвоїла принципів перспективи. На іншому зображенні було видно, як мати до останнього тримала дитину над головою, щоб на якісь соті частки секунди подовжити її існування в тривимірному світі, — за мить їхні тіла стали лише яскравою цяткою на цьому гігантському полотні. Із наближенням двовимірної