Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

Помічники захлинулися розпеченою лавою, а я удостоїлася одного-єдиного питання:

– Хто ти?

На щастя, відповіли на нього замість мене:

– Ти бачиш останню відьму, тварино. – Дивна річ, біле волосся Лана майоріло в тиші підземелля. – Та й взагалі, ти дивишся востаннє!

Тонкі губи Маргета розтяглися в знущальній посмішці. Ні, він не вважав, що все скінчено! Це був короткий епізод, що не затьмарить майбутніх перемог.

– До зустрічі! – Горець схилився в жартівливому поклоні.

І нічого не сталося.

– Тут підземний світ. – Як же мене обрадував спокійний голос Гента! – І вихід звідси один – вгору сходами. Чи ти відьма? Сумніваюся. Тому гру скінчено.

– Знущаєшся? – Маргет глузливо вигнув брову. – Не чекав образ від воїна. Яке розчарування...

– Забагато честі! Він лиш намагається копіювати мене. – Правитель Старилісу простягнув мені руку. – Вставай, Рено.

Я похитала головою. Ноги рішуче сказали: «Нізащо!» і, схоже, найближчим часом не планували змінювати рішення.

– Генте! Виведи її! Чи винеси.

Мене безцеремонно схопили в оберемок і потягли до сходів.

– Тобі зі мною не впоратися, безрідний виродку!

Як би я не захоплювалася Ланом, моя думка повністю збігалася з думкою Маргета. Кажуть, сила божевільних подвоюється, а майже бог до того ж загнаний в куток… Поєдинок – це, без сумніву, дуже видовищно і благородно, проте похоронний вінок – не найкращий втішний приз. І Ліс може залишитися без правителя… Та й не треба легенді вмирати!

– Повністю згоден. – Біловолосий вампір чомусь опинився біля нас. – Я вже не в тому віці, коли ризикові пригоди підвищують самооцінку. Передавай мої співчуття Реху!

– Що ще за?.. – здивувалась не тільки я. – Ви тікаєте?!

– Ми йдемо. Шерване, він твій. Зроби ласку, не грайся з ним, а то раптом викрутиться?

Щоку обдало холодним повітрям, але більше ніщо не вказувало на стрімке переміщення Стража.

– Це вбивство, – тихо промовив над самим моїм вухом Гент.

– Це відплата, – незворушно відповів Лан.

А мене не покидало слабке відчуття того, що я пропустила дещо неймовірно важливе. Підле таке відчуття і донезмоги нав’язливе.

– Нехай з гномами розбираються нічні, – правитель Старилісу перейшов до практичної сторони справи. – Їм корисно іноді зайнятися чимось, окрім шаленого полювання і вдаваного каяття.

Так, напевно, проблема в гномах… Я сподівалася, що не помилилась.