Читати книгу - "Історик"

Хелен кивнула:

— У Румунії теж є схожі пісні.

— Гадаю, вони є скрізь, де балканський народ зазнав турецького гніту, — сумно сказав Стойчев. — У нас, у болгарському фольклорі, дуже багато таких пісень на різні теми, і всі вони — крик протесту проти поневолення нашого народу.

Акордеоніст, схоже, вирішив, що він досить порвав наші серця, бо наприкінці пісні він хитро посміхнувся й знову заграв танцювальну музику. Цього разу більшість гостей підвелися й почали танцювати — лінія танцюристів звивалась уздовж тераси. Один із чоловіків потягнув нас за собою, і Хелен пішла танцювати, а я залишився сидіти на стільці поруч зі Стойчевим. Мені подобалося спостерігати за нею. Після короткого ознайомлення вона підхопила танець. Можливо, такі танці були в неї в крові: вона трималась із природною гідністю, ноги рухалися точно в такт. Дивлячись на витончені лінії її фігури під білою блузкою й чорною спідницею, її сяюче обличчя з темними локонами, я благав долю, щоб з нею нічого не сталося, і міркував, чи дозволить вона мені захистити її.

Розділ 61

Якщо перший погляд на будинок Стойчева навіяв на мене раптові надії, то Рільський монастир сповнив мене страхом. Він знаходився у мальовничій глибокій долині, майже заповнюючи її, а над його стінами й банями височіла гора Ріла: круті, вкриті лісом, високими ялинами схили. Ранов поставив машину в тіні біля головних воріт, і ми пішли до монастиря з невеликою групою туристів. Була спекотна, суха днина, наближалося балканське літо, курява під нашим ногами здіймалась до литок. Величезні дерев’яні ворота були розчинені, ми ввійшли у них, і мені відкрився краєвид, якого я ніколи не забуду. Навколо нас височіли стіни монастирської фортеці чорного та білого каменю, з довгими дерев’яними балконами. Третю частину величезного двору становила церква неймовірних пропорцій, ґанок густо прикрашений фресками, ясно-зелені маківки сяяли на полуденному сонці. Поруч із нею стояла потужна квадратна вежа з сірого каменю, на вигляд — найстаріша з усього, що її оточувало. Стойчев сказав нам, що це вежа Хреліо, побудована середньовічним дворянином як притулок від політичних ворогів. Це була єдина частина колишнього монастиря, що залишилася тут після того, як монастир був спалений турками й відновлений через кілька століть у такій строкатій пишноті. Коли ми стояли там, залунали церковні дзвони, злякавши зграю птахів. Вони, перелякані, злетіли вгору, і, стежачи за ними, я знову побачив неймовірно високі вершини над нами, до яких іти щонайменше день. Я затамував подих: може, Россі тут, у цьому давньому місці?

Хелен, що стояла поруч зі мною з тонкою шаллю на голові, взяла мене під руку, і я згадав той момент у Айя-Софії, той вечір у Стамбулі, що вже здавався історією, але відбувся лише кілька днів тому, коли вона так міцно стискувала мою руку. Оттомани завоювали ці землі задовго до того, як узяли Константинополь. Нам треба було б почати подорож звідси, а не з Айя-Софії. З іншого боку, навіть до турецького завоювання сюди прийшла візантійська віра, її вишукане мистецтво й архітектура, збагативши болгарську культуру. І тепер собор святої Софії став музеєм серед мечетей, а ця вражаюча відокремлена долина сповнена візантійської культури.

Стойчеву, який стояв поруч із нами, явно подобалося наше замилування. Ірина у крислатому капелюсі міцно тримала його під руку. Тільки Ранов стояв сам-один, посміхаючись із цієї краси, з підозрою повертаючи голову, коли до церкви повз нас проходили ченці в чорних одіяннях. Нам було дуже важко умовити його заїхати по Стойчева й Ірину, щоб ми приїхали всі разом: він, мовляв, і сам хотів, щоб Стойчеву випала честь показати нам Ріль, але, на його думку, не було необхідності везти його, коли він міг проїхатися автобусом, як і весь болгарський народ. Я стримував себе від зауваження, що він, Ранов, схоже, теж не дуже часто їздив автобусами. Але наша взяла гору, хоча це не заважало Ранову бурчати на професора протягом усього шляху від Софії до будинку Стойчева: професор користується своєю славою, щоб поширювати забобони й антипатріотичні ідеї; усі знають, що він відмовився зректися своєї ненаукової відданості православній церкві, і син його, який навчається у Східній Німеччині, так само жахливий, як і його батько. Але ми перемогли в цій битві, і Стойчев поїхав з нами, а Ірина пошепки подякувала нам, коли ми зупинилися на ленч у гірській таверні. Вона сказала, що намагалася б відмовити професора від поїздки, якби йому довелося їхати автобусом: він не міг пережив би довгої подорожі у таку спеку.

— У цьому крилі досі живуть ченці, — пояснив Стойчев. — А ген там, уздовж тієї дороги, знаходяться кімнати, де ми зупинимося. Ви побачите, як спокійно там уночі, незважаючи на таку кількість відвідувачів удень. Це один із наших найбільших скарбів, і сюди приїжджають звідусюди, щоб подивитись на все це, особливо влітку. Але вночі тут знову стає тихо. Ходімо, — додав він, — треба привітатися з настоятелем. Я телефонував йому вчора, він чекає на нас.

Він повів нас із дивною жвавістю, оглядаючи все навколо, наче це місце надавало йому сил для нового життя.

Ми підійшли до приймальних кімнат настоятеля — вони знаходилися на першому поверсі монастирського крила. Чернець у чорній мантії з довгою каштановою бородою притримав для нас двері, коли ми входили. Стойчев зняв капелюха й увійшов першим. Настоятель підвівся з ослона біля стіни й вийшов нам назустріч, аби привітати нас. Вони зі Стойчевим досить щиро привіталися: Стойчев поцілував його руку, а настоятель благословив старого. Настоятель був високим, струнким чоловіком приблизно шістдесяти років, його борода була проріджена сивим волоссям, а блакитні очі виражали спокій. Я був здивований, що існують блакитноокі болгари. Він потис нам руки по-світському, і Ранову теж (той привітався з помітним презирством). Потім він запросив нас усіх сісти, чернець приніс тацю зі склянками, цього разу в них була не ракія, а холодна вода і до неї — маленькі блюдця з тією самою рожевою пастою, яку ми вже куштували у Стамбулі. Я помітив, що Ранов не доторкнувся до склянки, наче він очікував отруту.

Настоятель явно був радий бачити Стойчева, і я зрозумів, що цей візит, схоже, приємний їм обом. Він запитав через Стойчева, з якої ми частини Америки, чи відвідували інші