Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

Морелла осатаніло схопився за меч, але, перш ніж він устиг вихопити його, офіцери кинулись до нього, й суворий голос короля наказав їм припинити цю суперечку в присутності королівського подружжя.

— Я прошу у вас пробачення, ваша величність, — задихаючись, мовив Морелла, — та ви бачили, як повівся зі мною, іспанським грандом, цей англієць.

— Авжеж, — промовила королева, — але ми також чули, як ви, іспанський гранд, повелися з цим англійським джентльменом і яке висунули проти нього звинувачення, чому навряд чи повірить донна Маргарет.

— Звичайно, ні, ваша величність, — сказала Маргарет. — Нехай мене теж приведуть до присяги, і я багато що поясню, про що сказав маркіз. Я ніколи не хотіла виходити заміж ні за нього, ні за когось іншого, крім оцієї людини, — й вона доторкнулась до руки Пітера, — а все, що він чи я зробили, ми зробили для того, щоб урятуватися від підступної пастки, до якої потрапили.

— Ми віримо цьому, — з усміхом відповіла королева й обернулася, щоб порадитися з королем та алькальдами.

Тривалий час вони розмовляли так тихо, що ніхто не міг розчути жодного слова, при цьому вони позирали то на один, то на інший бік у цьому дивному позові. Для участі в обговоренні вони запросили якогось священика, і Маргарет подумала, що це кепська прикмета. Врешті-решт рішення було прийняте, і її величність офіційно, як королева Кастилії, тихим, спокійним голосом оголосила вирок. Звернувшись насамперед до Морелла, вона сказала:

— Маркізе, ви висунули дуже серйозні обвинувачення проти дами, яка стверджує, що вона ваша дружина, і проти англійця, чию наречену ви, за власним визнанням, вивезли обманом і силоміць. Цей джентльмен од свого імені та від імені цих дам кинув вам виклик. Чи приймаєте ви його?

— Я з готовністю його прийняв би, ваша величність, — відповів похмуро Морелла, — досі, ніхто не мав підстав сумніватися в моїй хоробрості, але я маю нагадати, що я… — Він зупинився, затим продовжив: — Ваші величності знають, що я не лише іспанський гранд… Тому навряд чи мені личить схрещувати мечі з клерком купця-єврея, бо таке було звання та становище цієї людини в Англії.

— Ви могли змилостивитись і битися зі мною на борту вашого судна “Сан-Антоніо”, з ненавистю вигукнув Пітер, — чому ж ви тепер соромитеся закінчити те, що ви не посоромились розпочати? Крім того, я представник роду, шанованого в моїй країні, і заявляю вам, що в коханні та бою я вважаю себе рівним з будь-яким викрадачем жінок і незаконнонародженим негідником, який живе в цьому королівстві.

Знову король і королева порадились між собою з приводу благородного походження супротивників, яке того часу відігравало досить велику роль, особливо в Іспанії. Нарешті Ізабелла сказала:

— За законами нашої країни іспанський гранд не має права зустрічатися в двобої з простим іноземним джентльменом. Оскільки маркіз вважає за краще поставити цю вимогу, ми підтримуємо його і вважаємо, що він не повинен приймати цей виклик для дотримання своєї честі. Проте ми бачили, що маркіз Морелла готовий прийняти цей виклик, і вирішили зробити все, що в наших силах, аби ніхто не міг сказати, що іспанець, який заподіяв зло англійцеві й відкрито викликаний на бій у присутності своїх суверенних властей, відмовився від цього з причини свого звання. Сеньйоре Брум, якщо ви згодні одержати з наших рук те, що з гордістю брали інші ваші співвітчизники, ми маємо намір, оскільки вважаємо вас хороброю й чесною людиною благородного походження, посвятити вас у лицарі ордену Сант-Яго, а отже, надати вам право звертатися чи змагатися як з рівним з кожним іспанським дворянином, якщо він тільки не прямий нащадок королів, на що, як ми гадаємо, могутній і шанований маркіз Морелла не претендує.

— Я вдячний вашим величностям, — відповів здивований Пітер, — за честь, яку ви мені виявляєте і якої я б не потребував, якби мій батько став не на той бік у битві на Босвортському полі. Ще раз висловлюю вам свою вдячність і гадаю, що тепер маркіз не вважатиме для себе принизливим розв’язувати нашу тривалу суперечку так, як йому хочеться.

— Підійдіть сюди, сеньйоре Пітер Брум, і схиліть коліно, — наказала королева, коли Пітер замовк.

Він послухався, а Ізабелла, взявши меч короля, посвятила його в лицарі, тричі вдаривши по правому плечу, мовлячи при цьому традиційні слова:

— Встаньте, сер Пітер Брум, лицарю найблагороднішого ордену Сант-Яго.

Пітер послухався, вклонився, відступаючи назад, як належало за звичаєм, і, спіткнувшись, мало не впав з підвищення. Дехто сприйняв це як гарну прикмету для Морелла. Король промовив:

— Сер Пітер, наш церемоніймейстер визначить найзручніший для вас обох час вашого поєдинку з маркізом. Поки що ми наказуємо вам обом, аби ніяких непристойних слів або вчинків не було між вами — адже ви незабаром зустрінетесь віч-на-віч у смертельному бою, щоб довідатись про суд господа бога.

Присутні вирішили, що суд закінчено, і багато хто зібрався вже йти, але королева піднесла руку й сказала:

— Є ще питання, з яких ми повинні ухвалити рішення. Ось ця сеньйора, — і вона показала на Бетті, просить, аби її шлюб з маркізом Морелла визнати дійсним, а сам маркіз наполягає на протилежному. Так ми його, здається, зрозуміли? Ми не владні розв’язувати це питання, оскільки воно зв’язане з таїною церкви. Ми надаємо право розв’язати це питання його святості папі римському або його легату, сподіваючись, що він розбереться у всьому з властивою йому мудрістю і так, як вважатиме за потрібне, якщо, звичайно, зацікавлені сторони побажають перенести свою суперечку на його суд. Поки що ми постановляємо й оголошуємо, що сеньйора, уроджена Бетті Дін, повинна скрізь у наших володіннях, якщо його святість папа римський не вирішить Інакше, іменуватися маркізою Морелла і маркіз, її чоловік, має впродовж усього свого життя забезпечувати належне їй утримання. Після ж його смерті, якщо не буде іншої постанови святого престолу, вона має успадкувати ту частину земель і майна, яка,