Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

Петчетт фінансував ранні стрічки Дітерлінґа. Син Дітерлінґа Біллі та його приятель Тіммі Валберн — радо користувалися послугами «Флер-де-Ліс»; Валберн був знайомий із Боббі Інджем. Біллі працював у «Жетоні честі», тож саме за команду цього серіалу взялися в першу чергу, розслідуючи вбивство Гадженса. Зірка «Жетона честі» Міллер Стентон ще дитиною знімався у Дітерлінґа — якраз в той самий час, коли було вбито Віллі Веннерголма (нібито це зробив Лорен Атертон). Пунктирні лінії: Атертон — порнуха — Гадженс; а це вже могло завдати непоправного удару його батькові, який через сімнадцять років після справи Атертона почав будувати свій Дрімленд.

Губернатор Екслі. Шеф детективів Екслі.

Ед подумав про Лінн, згадав смак її вуст і здригнувся. Потім подумки кинувся до Інес — ще одного зв’язку, із яким потрібно було розібратися.

Він поїхав у Лаґуна-Біч.

Біля будинку було повно преси: журналісти усе заставили машинами й грали в карти на галявинці Рея Дітерлінґа. Ед залишив машину за квартал від них і побіг до будинку.

Журналісти побачили його і кинулися наздоганяти. Він добіг до дверей і постукав. Двері йому відчинила Інес.

Вона впустила його всередину і швидко зачинилася. Ед пройшов у вітальню — усе в ній нагадувало про Дрімленд.

Всіляка мішура, порцелянові фігурки: Мучі, Денні, Скутер. Фотографії на стінах: Дітерлінґ та діти-інваліди. Чеки в пластикових рамках — шестизначні цифри, які він перераховував на боротьбу із дитячими хворобами.

— Як бачиш, я тут не сама.

— Дякую, що впустила мене, — обернувся до неї Ед.

— Тобі зараз дістається більше, ніж мені, так що я тобі, можна сказати, винна.

Вона була страшенно бліда.

— Дякую. Але все це мине. Питання часу.

— Можливо. Екслі, у тебе паршивий вигляд.

— Мені про це всі кажуть.

— Можливо, тому що так і є. Слухай, якщо ти хочеш залишитися і поговорити — без проблем, тільки не про Бада і не про все це лайно, що діється навколо.

— З розмовами в нас якось не клеїлося завжди.

Вона підійшла до нього. Ед обійняв її, вона відсунулася.

— Я бачив, у тебе сивина, — спробував посміхнутися Ед, — доживеш до моїх років — станеш зовсім сива, як я. Як тобі така тема для розмови?

— Така собі, я можу запропонувати краще. Престон збирається балотуватися у губернатори — якщо не завадить скандал довкола його сина. А я буду координатором його кампанії.

— Тато-губернатор. Це він сказав, що я можу завадити йому виграти вибори?

— Ні, він ніколи про тебе кривим словом не обмовився. Просто постарайся не нашкодити йому.

Знадвору почувся сміх журналістів.

— Мені абсолютно не хочеться завдати татові шкоди. І ти можеш мені в цьому допомогти.

— Як?

— Зроби мені одну послугу. Тільки між нами — більше ніхто не повинен знати.

— Що треба зробити? Поясни.

— Це дуже складна справа, і стосується вона Рея Дітерлінґа. Тобі знайоме ім’я Пірса Петчетта?

Інес похитала головою.

— Ні, а хто це?

— Щось типу інвестора, поки нічого більше не можу сказати. І мені потрібно, аби ти скористалася своїм службовим становищем у Дрімленді і розвідала для мене про фінансові зв’язки між Петчеттом та Дітерлінґом з кінця 1920-хх. Але дуже й дуже тихенько. Зробиш це для мене?

— Екслі, схоже на те, що це робота для поліцейського. А до чого тут твій батько?

Як же паршиво — сумніватися у людині, яка його виховала…

— У батька можуть бути неприємності з податками. Треба, щоби ти перевірила записи Дітерлінґа й дізналася, чи немає там про нього згадок.

— Серйозні неприємності?

— Так.

— Перевірити від початку 1950-х, коли вони почали будувати Дрімленд?

— Ні, приблизно із 1932-го. Я знаю, що в тебе є доступ до бухгалтерії «Дітерлінґ Продакшнс», і я знаю, що ти можеш це зробити.

— А ти потім поясниш, у чому справа?

Він відчув ще більшу огиду до себе.

— Після виборів. Давай, Інес. Ти любиш його майже так само сильно, як