Читати книгу - "Смертельний світ"

— Мені... шкода. Я втратив самовладання, — сказав Керк, важко падаючи в крісло. — Зазвичай таке не трапляється. Останнім часом важко працював, мабіть, нерви напружені як струни. — Він жодним словом не згадав Джейсонових слів.

— З ким не буває, — сказав йому Джейсон. — Не буду описувати стан своїх нервів коли приземлився на цій планеті. Зрештою мушу визнати ти казав про Пир, щиру правду. Це найнебезпечніше місце у всесвіті. І тільки тутешні пирійці можуть тут вижити. Після мого навчання я можу трошки піднишпорити тут, проте я знаю, що в мене нема шансів вистояти самостійно. Ти певно знаєш, що у мене є восьмирічний охоронець. З цього можна добре збагнути, який у мене тут реальний статус.

Гнів відступив, тепер Керк повернувся тями. Його очі зіщулились у роздумах. "Мене дивує чути це від тебе. Не думав, що почую твоє зізнання ніби хтось може бути у чомусь кращим за тебе. Чи не тому ти прийшов сюди? Щоб довести, що ти не гірший будь-якого тутешнього уродженця пирійця?"

— Тобі плюс один, — зізнався Джейсон. — Я не думав, що це аж так помітно. І я радий бачити, що твій розум не настільки м'язистий як тіло. Так визнаю, це, ймовірно, була  основна причина прилетіти сюди, ще була цікавість.

Керк йшов ниткою своїх думок, і дивувався куди вони його ведуть. "Ти прийшов сюди довести, що не гірший уроджених пирійців. Однак тепер ти визнаєш, що будь-який восьмилітка швидший і спритніший за тебе. Це просто не узгоджується з тим, що я про тебе знаю. Якщо ти даєш однією рукою, ти неодмінно забираєш иншою. Яким чином ти все ж відчуваєш свою природну вищість?"

Джейсон надовго замислився перш ніж відповісти.

— Я скажу тобі, — сказав він врешті. — Але обіцяй не хапати мене за барки. Я зараз ставлю на те що твій цивілізований розум може контролювати твої рефлекси. Бо хочу поговорити про строго заборонені на Пирі речі.

— В очах твоїх людей я слабак, тому що я прийшов з зовнішнього світу. Зрозумій, однак, що це теж моя сильна риса. Я можу бачити речі приховані від вас давніми зв'язками і устроєм. Знаєш, старе прислів’я про не спроможність бачити ліс за деревами. — Керк кивнув і Джейсон повів далі.

— Продовжуючи аналогію далі, я приземлився з космосу, і перше, що я зміг розгледіти, був ліс. Для мене певні факти очевидні. Думаю, ви, люди, теж їх знаєте, проте ви ретельно пригнічуєте ваші думки. Це приховані думки, вони для вас цілковите табу. Я висловлю одну з них вголос, сподіваючись ти зможеш стриматись достатньо, щоб мене не вбити.

Великі Керкові руки міцніше стисли підлокітники крісла були єдиною ознакою того, що він слухав. Джейсон говорив тихо, настільки плавно і легко, як ланцет промацує мозок.

— Людські істоти програють війну за Пир. Шансів на перемогу нема. Вони могли б переселитись на иншу планету, однак це не перемога. Проте, якщо вони залишаться і продовжать цю війну, вони тільки продовжать особливо криваву форму расового самогубства. З кожним поколінням населення зменшуватиметься. Поки зрештою планета переможе.

Один підлокітник пластикового і сталевого стільця Керка вирвався від нищівного руху пальців рук. Він цього не помітив. Решта його тіла сиділа непорушною скелею, як і до того, не відриваючи очей від Джейсона.

Відводячи погляд від зламаного крісла, Джейсон підбирав потрібні слова.

— Це не справжня війна, а зловісне лікування симптомів. Як відрізання ракових пальців один по одному. Зрештою все скінчиться смертю. Здається жоден з вас цього не розуміє. Все що ви бачите — дерева. Вам ніколи не спадало на думку, що  можна було б спробувати розібратись з причинами цієї війни і скінчити її назавжди.

Керк впустив підлокітник дзиглика з гуркотом на підлогу. Він сидів вражений. "Що, в дідька, ти маєш на увазі? Ти говориш як корчувальник."

Джейсон не питав хто такий корчувальник, однак запам’ятав слово.

— Називай мене пирійським приймаком. Я хочу щоб ця планета вижила не менше ніж ти. Думаю цю війну можна припинити знайшовши причини, змінивши їх якими б вони не були.

— Верзеш дурниці, — сказав Керк. — Це ж просто чужий світ, з яким треба битись. Причини, самоочевидні істини існування.

— Ні, не самоочевидні, — наполягав Джейсон. — Замислись на мить. Коли ти тривалий час знаходишся далеко від з цієї планети, тобі потрібно пройти курс підвищення кваліфікації. Щоб побачити як все погіршилось відколи ти полетів. Це ж лінійна послідовність. Якщо справи погіршуються з поглядом в майбутнє, то вони мали б бути кращими в минулому. Теж гарна теорія, хоча я й не знаю куди заведуть мене факти, щоб стверджувати, що якщо глянути досить далеко в минуле, то можна сягнути часу коли людство і Пир не воювали один з одним.

Керк втратив дар мови, здатен лиш сидіти і слухати як Джейсон вганяв кулі  непохитної логіки.

— На підтримку цієї теорії існують докази. Навіть ти визнаєш, що я — хоч я й не придатний для життя на Пирі — допевне добре в цьому тямлю. А вся пирійська флора й фауна, що я бачив, має єдину спільну рису. Вони не придатні. Жодна приспособа з їхнього величезного збройового арсеналу не використовується проти собі подібних. Їх токсини, схоже, не працюють проти пирійського життя. Вони придатні лиш щоб нести смерть людині розумній. А це фізично неймовірно. За триста років, що люди живуть на цій планеті, життєві форми не могли природно пристосуватись таким чином.

— Та вони це зробили! — заревів Керк.

— Ти слушно кажеш, — спокійно сказав йому Джейсон. — І якщо вони це зробили, в цьому має бути зацікавлена якась сила. Як вона діє — без поняття. Однак щось змусило пирійське життя оголосити війну, і я б хотів дізнатися що воно таке. Яка була панівна форма життя коли ваші предки тут висадились?

— Впевнений, я не можу цього знати, — сказав Керк. — Ти ж не натякаєш, що на Пирі є розумні істоти не людського походження? Істоти-організатори планетарної боротьби проти нас?

— Не я натякаю, а ти. Тобто ти підхопив думку. Не уявляю хто спричинив ці зміни, проте певно, що хотів би з'ясувати. Тоді побачимо чи можна все повернути як було. Звичайно ніяких обіцянок. Проте ти погоджуєшся, що питання варте дослідження.

*       *       *       *       *

Ляскання кулака об долоню, струс будівлі важкими кроками,