Читати книгу - "Чарівне горнятко"

Панові аж весело вчинилося.

— Тепер ходім обідати, аби-м видів, як ти будеш їсти…

Сіли за стіл. Гуцул як присусідився до миски, то так халасував, що аж стіни двигтіли. Пан спудився і хапнув гуцула за руку.

— Чекай, чоловіче. Не пилуйся, маєш час.

— Не заважайте, пане, я люблю робити все ретельно.

— Ти звідки?

— З-під верітки.

— Як називаєшся?

— Василь Тягниверітка.

— А брехати вмієш?

— Ліпше від усіх!

Пан більше не розпитував, вигнав його на вулицю:

— Мені такого наймита не треба!

«Ото я дурний, нащо-м казав, що вмію те і се! Не обдурив чмура, — подумав Василь, — треба полагодити те, що я напсував».

Заліз у кукурудзу, скинув сардак і роззув постоли, вивернув сорочку, натягнув крисаню аж на самі вуха і знов прийшов до пана.

— Чув-им, паночку, що вам є потрібний добрий наймит.

— Ходім до хати, най побачу, як ти будеш їсти.

— Я, паночку, їм один раз на день. Тепер ще не хочу. Хіба що дуже просите…

— А ти з котрого села?

— Та я з того села, пане, що як туди йти пішки, то ноги болять, а як їхати, то ні.

— Слухай, а красти вмієш?

— Про це ще-м не чув.

— Добре, я розтлумачу: як будеш возити мені снопи й сіно, то будеш брати і з чужого.

— Вже знаю, любий паночку.

— А брехати вмієш?

— Ні, паночку, то тільки пси брешуть…

— Але мусиш знати: як тебе зловлять з краденим, то мусиш казати, що не брав чуже, хоч би тебе на тріски рубали.

— Добре, паночку, що ви мені все файно розказали.

— Тепер місяць поробиш за так, а я подивлюся, чого ти є вартий.

— Най буде, як ви кажете.

Тягниверітка все встигав зробити: і в полі, і вдома, і дитину колисати, і кукурудзу теребити. Пан був ним контетний. Потому спитав:

— Яку хочеш платню за одинадцять місяців?

— А чому не за дванадцять?

— Бо те, що-сь заробив, то вже і з'їв за місяць.

«Цей захланний пан, — подумав Василь, — добре мене обрихтував, та най…»

— Ну, будеш служити чи ні? — спитав пан.

— Буду, але хочу, аби у гміні ми уклали якийсь контракт чи що…

— Ходім, — згодився пан.

Прийшли до гміни. Наймит каже писареві:

— Ви, пане, пишіть то, що буду говорити. Так і так напишіть, що я наймаюсь… І там ще дошкрябайте, що яка плата, така й робота. Наймит намалював хрестик під контрактом і пішов з паном додому.

— Завтра підеш косити, — сказав пан.

— Най буде, як косити, то косити.

На другий день прокинувся аж перед полуднем.

— Чому так довго спав? — розсердився пан.

— Аби була сила для коси.

Пообідав, сів у холодочку і почав косу клепати. Так клепав, що аж заснув. Пан знову крикнув:

— Ану, чому спиш? То лише пани мають право спати по обіді.

— Для свого здоров'я я теж пан, — відповів Василь.

— А коли будеш косити?

— Та вже завтра. Сьогодні злагоджу косу.

Вранці розбудив його сам пан. Наймит файно поснідав і вийшов надвір. Подивився на небо і каже:

— Сьогодні, пане, не піду косити, бо, мабуть, буде дощ.

— А що хочеш робити?

— Пожену коні пасти.

— Е, ні, ти будеш там весь день вилежуватися. Не пущу. Іди косити!

— Зачекайте, пане, не пилуйтеся, бо в мене ще коса не доклепана.

Сів у холодочок і клепав до обіду. Пообідав і вийшов надвір. Подивився на небо і каже:

— Ади, пане, збираються хмари… — Пішов до стодоли, зарився у солому і так спав, що й не вечеряв. Уранці пан будить:

— Вставай, треба косити!

Наймит почав взуватися. Одну ногу взув, а коли став узувати другу, то знову заснув. Пан закричав:

Вставай, коні голодні, що жолоби гризуть! Треба трави їм накосити.

— А я що? Дивіться — взуваю постоли. Думаєте, що це так легко? Доки соломи в них настелиш, то за той час можна один покіс утяти. Купіть мені чоботи. Тоді все піде жвавіше.

— Чоботів захотів! Ходи в постолах, бо ти є мужик. На ніч не роззувайся — спи у постолах.

— Добре, паночку, більше роззуватися не буду.

Василь файно поснідав і чухає потилицю:

— Що маю робити?

— Бери косу й нараз іди косити! На обід не приходь — донька принесе їсти.

Наймит узяв косу, але без кіссяти, і поплівся в поле. Ліг на межу й захропів. На обід його розбудила панова дочка. Дівчина здивувалася:

— Ти не вкосив ані стеблини?

— А чим я мав косити? Пан веліли взяти лише одну косу, а про кісся, брусок і кушку навіть не згадали. Я ж повинен слухатися пана і не касувати його розказу. Давай мені- обідати.

Василь поїв, ліг спати. Панова донька принесла тим часом кісся, брусок і кушку. Розбудила наймита. Він набив косу, потягнув по ній пару разів бруском. Потім сказав дівчині:

— Сідай та поговоримо. Увечері підемо на вулицю?

Василь був леґінь файний, подобався дівчині.

— Я б пішла, але тебе не пустять. Ти маєш кукурудзу теребити. Підемо вже завтра.

Забрала торбу з порожньою мискою і пішла додому. Василь ще встиг кілька разів махнути косою, як сонце помалу почало заходити. Поклав косу на плече і теж пішов додому.

— Як косилося? — спитав його пан.

— Добре, але ще не закінчив.

— Зараз повечеряй і стереби мішок кукурудзи. Не забудь лягти у постолах.

— Файно, пане, — відповів Василь.

Пішов до стодоли і заліз у солому. На сніданок пані дала йому миску гальоп-зупки. Він висьорбав і знову пішов у солому. Пан закричав:

— Ти чого спиш у робітню днину?

Василь вийшов надвір, подивився на небо і каже:

— Зараз буде дощ. Я ліпше вижену коней на пасовисько, бо вони, ади, вже застоялися у стайні. Ще можуть вкалічіти!

— Нєх бендзє,— мовив пан. — Але щоб ти там задурно не сидів, то візьми два мішки клоччя і сплети мені мотуззя.

— Це я добре вмію, пане. Я такий мотуз ізсукаю, що не соромно вам буде і повіситись на ньому.

— Ну-ну, не теленькай язиком!

Узяв Василь два мішки клоччя і погнав коней на пасовисько. На дорозі здибав Мошка-ганделеса, який їздив по селах і вимінював на крони всіляке дрантя. Василь кинув міхи на Мошкову фіру і заправив:

— Дай мені якусь шустку, пів-ока горілки і пачку турецького бакуну.

Мошко забрав клоччя і дав Василеві все, що він просив.

На пасовиську наймит випив горілку, запалив собі файку, як доброго року, і почав чистити камінчиком