Читати книгу - "Чорний дім"

— Бернсайд — це твоє несправжнє ім’я. Де твоя нора?

Двері в спальню зачинені, тож ми скористаємося замковою шпариною, проходимо крізь неї, немов подих. Ми рухаємося коридором, повз сімейні фотографії Джуді та Фреда, у тому числі й повз одну світлину на фермі Фредової сім’ї, де Фред і Джуді провели хоча й жахливий, проте неймовірно короткий період після одруження. Хочете гарну пораду? Не нагадуйте Джуді Маршалл про Фредового брата, Філа. Просто не заводіть її, як би, без сумніву, сказав Джордж Ретбун.

На дверях наприкінці коридору немає замкової шпарини, але є щілина під дверима, і ми прослизаємо, як телеграма. Одразу зрозуміло, що це кімната хлопчика: ми можемо визначити це по змішаному запаху брудних спортивних шкарпеток і олії з-під яловичої ніжки. Ця кімната маленька, але здається більшою, ніж у Фреда і Джуді, що далі по коридору, мабуть, тому, що тут немає присутності тривоги. На стінах фотографії Шакіл О’Ніла, Джеремі Берніц, команди «Мілуокі Бакс» та ідола Тайлера Маршалла — Марка Мак-Ґвайра. Мак-Ґвайр грає за «Карди», а «Карди» — це ворог, але вони фактично не конкуренти для «Мілуокі Брюерс». «Брю Крю» були підстилками в Лізі Америки, а вони — такими ж підстилками в Національній. А Мак-Ґвайр… ну, він герой, чи не так? Він сильний, скромний і може виконати удар на милю. Навіть батько Тайлера, який підтримує виключно вісконсинські команди, вважає, що Мак-Ґвайр особливий. «Найкращий бетер за всю історію гри» — так він назвав його після сезону, у якому той зробив сімдесят пробіжок. Тайлер, будучи ще зовсім дитиною того легендарного року, добре це запам’ятав.

Також на стіні кімнати цього маленького хлопчика, який згодом стане четвертою жертвою Рибака (третя вже була, і ми її бачили), на видному місці, якраз над ліжком, — плакат, на якому великий чорний замок у кінці великого затуманеного лугу. Унизу плаката, прикріпленого скотчем до стіни (мама йому категорично забороняє кнопки), напис великими зеленими буквами: «ПОВЕРТАЙСЯ НА СТАРІ ЗЕМЛІ». Тай уже давно збирався зняти цей плакат і вирізати цю частину. Плакат йому подобається не тому, що він любить Ірландію, — він йому нагадує якесь місце деінде, Десь Деінде. Це неначе фотографія якогось дивовижного вигаданого королівства, де, мабуть, живуть єдинороги в лісі й дракони в печерах. Це нагадує Ірландію чи навіть Гаррі Поттера. Гоґвортс — це абищиця, порівняно з цим Замком Десь Деінде. Це перше, що Тайлер Маршалл бачить уранці, останнє, що споглядає ввечері, і це йому подобається.

Скрутившись калачиком, він лежить на боці, в самих трусах. На голові скуйовджене біляве волосся, великий палець недалеко від рота, він ледь не смокче його. Йому щось сниться — ми бачимо, як бігають його очні яблука туди-сюди під заплющеними повіками. Його губи рухаються… він щось шепоче… Аббала? Він шепоче слова матері? Точно, що ні, але…

Ми наближаємося, щоб послухати, але перш ніж ми можемо щось почути, вмикається червоний радіоприймач із вмонтованим годинником, і одразу голос Джорджа Ретбуна лунає на всю кімнату. Це змушує Тая остаточно прокинутися й залишити сон, що досі кружляв у його незачесаній голові.

— Уболівальники, ви маєте мене зараз послухати, скільки разів я вам це казав? Якщо ви ще не були в Магазині меблів Братів Хенрайд у Френч Лендінґу та Централії, то ви взагалі не знаєте, що таке меблі. Це точно, я говорю про Братів Хенрайд та їхній колоніальний стиль: вітальні, їдальні, спальні відомих брендів Лей-Зі-Бой, Бретон Вудс і Мусхед, — НАВІТЬ СЛІПИЙ ВІДЗНАЧИВ БИ ЯКІСТЬ У БРАТІВ ХЕНРАЙД!

Тай Маршалл сміється, ще навіть добре не розплющивши очі. Йому подобається Джордж Ретбун; Джордж, як те мотовило.

А тепер, навіть не зупиняючись після реклами, веде далі:

— Ви готові до Брюер-розіграшу, правда? Вислали мені поштову адресу та el telefono? Сподіваюся, що так, адже реєстрація закінчилась сьогодні опівночі. Якщо проґавили… то ваш поїзд пішов!

Тай заплющує очі знову і, мовчки ворушачи губами, повторює одне і те ж слово, понад три рази:

— Чорт, чорт, чорт. — Він забув надіслати і тепер може сподіватись лише на батька (який знає, що його син забудькуватий), можливо, він згадав і зареєстрував його.

— Головний приз, — каже Джордж. — ЄДИНИЙ шанс для тебе, твого кращого друга або подружки бути учасником, «бет боєм» чи «бет ґьорл» у «Брю Крю», під час усієї серії ігор у Цинциннаті. Єдиний шанс виграти битку з автографом Ричі Сексона. Бейсбольна битка — швидка, мов блискавка! Не кажучи вже про п’ятдесят вільних місць біля першої бази поруч зі мною, Джорджем Ретбуном — Мандрівним Коледжем Бейсбольних Наук Округу Кулі! АЛЕ НАВІЩО Я ТОБІ ЦЕ КАЖУ? Якщо проґавив — то вже запізно. Справу закрито, гру закінчено, застебни ширінку! О, я знаю навіщо — щоб переконатися, що наступної п’ятниці ти налаштуєш свій приймач і я обов’язково назву твоє ім’я по радіо.

Тай важко зітхає. Є лише два шанси, що Джордж назве його ім’я по радіо: незначний і жодного. Не те щоб він дуже хотів бути «бед боєм», одягненим у мішкувату форму «Брюерсів», і бігати перед великою кількістю людей у Міллер-Парку, але заволодіти биткою Ричі Секстона, швидкою, мов блискавка… О, це так!

Тайлер викочується з ліжка, нюхає вчорашню футболку, чує запах поту й відкидає її, тоді бере іншу з шафи. Батько іноді питає, навіщо він накручує будильник так рано, адже літні канікули. Тайлер не може йому ніяк пояснити, що кожен день важливий, особливо, такий, наповнений теплом і сонячним промінням, і ніяких особливих обов’язків. Так, наче маленький голос у глибині його душі попереджав не марнувати жодної хвилини, бо часу мало.

Те, що Джордж Ретбун сказав далі, різко вигнало сонливість з голови Тайлера, його неначе облили холодною водою.

— Скажіть, жителі Кулі, ви хочете поговорити про Рибака?

Тайлер оторопів, дивний легкий холод пробіг його спиною, а тоді вниз руками. Рибак. Хтось навіжений убиває дітей… І їсть їх? Ну, він чув такі плітки, здебільшого від старших хлопців на бейсбольному полі, але хто може чинити такі жахливі речі? Канібалізм якийсь!

Голос Джорджа стишується.

— Зараз я розповім вам невеличкий секрет, так що слухайте уважно свого дядька Джорджа. — Тайлер сидить на своєму ліжку, тримаючи кросівки за шнурки, й уважно слухає дядька Джорджа, як той і сказав. Здається дивним чути Джорджа Ретбуна, котрий розповідає про щось… щось, не пов’язане зі спортом, але Тайлер йому довіряє. Хіба Джордж Ретбун не передбачив, що «Беджерс» увійде щонайменше