Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Додому? — спитала Мудіґ.

Він кивнув.

— Здається, ви теж.

Вона кивнула.

— Мій колега залишився ще на добу.

— Вам що-небудь відомо про стан Лісбет Саландер? Я весь цей час проспав.

— Вона опритомніла лише вчора ввечері, й лікарі вважають, що вона вичухається і повністю одужає. Їй неймовірно пощастило.

Мікаель кивнув. Він раптом згадав, що зовсім не хвилювався за неї — просто вірив, що вона виживе, інакше й бути не могло.

— Що-небудь ще цікаве сталося? — спитав він.

Соня Мудіґ з сумнівом поглянула на нього, міркуючи, яку інформацію можна довірити журналістові, що взагалі-то знає про цю історію більше від неї самої. З другого боку, вона сама сіла до його столу, та й, здається, вже понад сотню репортерів устигли розвідати, чим займається поліція.

— Мені б не хотілося, щоб мене цитували, — сказала вона.

— Я цікавлюся задля себе особисто.

Вона кивнула і розповіла, що поліція посилено розшукує Рональда Нідермана по всій країні й особливо в районі Мальмьо.

— А Залаченко? Ви його допитали?

— Так, допитали.

— І?

— Про це я не можу розповідати.

— На бога, Соню!.. Мені стане відомо все, про що ви з ним розмовляли, приблизно за годину після того, як я дістануся до редакції в Стокгольмі. Крім того, я не напишу ані слова з того, що ви мені розповісте.

Вона завагалася, потім подивилася йому в очі.

— Він подав у поліцію заяву на Лісбет Саландер за те, що вона нібито намагалася його вбити. Можливо, її заарештують за умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю або за спробу вбивства.

— А вона, скоріш за все, пошлеться на право на необхідну оборону.

— Сподіваюся, — промовила Соня Мудіґ.

Мікаель пильно подивився на неї.

— Дещо дивно чути це від поліцейського, — вичікувально сказав він.

— Бодін… Залаченко слизький як вугор, і на всі питання у нього є готова відповідь. Я достоту переконана в тому, що справа стоїть приблизно так, як ви нам учора говорили. Це означає, що Саландер багато разів ставала жертвою протиправних дій відтоді, як їй виповнилося дванадцять років.

Мікаель кивнув.

— Цю історію я й збираюся опублікувати, — сказав він.

— У деяких колах вона популярності не матиме.

Соня ще якийсь час повагалася. Мікаель чекав.

— Півгодини тому я говорила з Бубланськи. Він мало що сказав, але, схоже, попереднє слідство по обвинуваченню Саландер у вбивстві ваших друзів закрите. Фокус перемістився на Нідермана.

— І це означає, що…

Він не договорив, залишивши питання висіти в повітрі. Соня Мудіґ знизала плечима.

— Хто займатиметься розслідуванням справи Саландер?

— Я не знаю. Події в Госсеберзі належать, у першу чергу, до компетенції Ґетеборґа. Проте я припускаю, що перед висуненням обвинувачення кому-небудь у Стокгольмі доручать об’єднати весь матеріал.

— Розумію. Можемо побитися об заклад, що СЕПО візьме розслідування на себе.

Вона похитала головою.

Потяг під’їжджав до Алінґсоса. Мікаель схилився до співрозмовниці.

— Соню… я думаю, ви розумієте, до чого все йде. Якщо історія Залаченка набуде розголосу, вибухне грандіозний скандал. Група співробітників СЕПО вступила в змову з психіатром, аби засадити Саландер до психлікарні. Їм залишається лише вперто наполягати на тому, що Лісбет Саландер справді божевільна і те, що її було примусово запроторено до лікарні в дев'яносто першому році, справді небезпідставно.

Соня Мудіґ кивнула.

— Я зроблю все, що зможу, щоб зашкодити цьому плану, — вів далі Мікаель. — Лісбет Саландер так само нормальна, як і ми з вами. Своєрідна — так, безумовно, проте її розумові здібності не викликають жодних сумнівів.

Соня Мудіґ знову кивнула. Мікаель зробив паузу, щоб вона змогла засвоїти сказане.

— Мені буде потрібна допомога кого-небудь з того боку барикад, на кого я зміг би покластися, — сказав він.

Вона поглянула йому в очі і похитала головою:

— Я не компетентна визначати, чи Лісбет Саландер хвора психічно.

— Так, але ви компетентні вирішувати, чинилися щодо неї протиправні дії чи ні.

— Що ви пропонуєте?

— Я не прошу, щоб ви доносили на колег, але хочу, щоб ви забезпечували мене інформацією, якщо виявите, що Лісбет загрожує небезпека знову стати жертвою протиправних дій.

Соня Мудіґ мовчала.

— Я не прошу, щоб ви розкривали технічні деталі слідства або щось подібне. Оцінюйте ситуацію самі. Та мені необхідно знати, як розвиватиметься історія з судовим переслідуванням Лісбет Саландер.

— Це скидається на надійний спосіб заробити звільнення.

— Ви — джерело. Я під жодним оглядом не назву вашого імені і не поставлю вас у скрутне становище.

Він дістав блокнот і написав адресу електронної пошти.

— Це анонімна інтернетівська адреса. Якщо захочете що-небудь повідомити, можете нею скористатися. Тільки не пишіть зі своєї звичайної офіційної адреси. Створіть власну тимчасову адресу в Інтернеті.

Соня Мудіґ узяла аркушик і поклала його до внутрішньої кишені піджака. Вона нічого не пообіцяла.

У суботу о сьомій годині ранку інспектора кримінальної поліції Маркуса Ерландера розбудив телефонний дзвінок. Чулися голоси з телевізора, з кухні долітав аромат кави — дружина вже поринула у вранішні справи. До своєї квартири в містечку Мельндаль під Ґетеборгом він добрався десь о першій ночі і проспав лише годин із п’ять, а перед тим майже двадцять дві години не присідав. Отож, простягаючи руку до телефону, він відчував, що зовсім не виспався.

— Мортенссон, патрульна служба, нічне чергування. Ти вже встиг прокинутися?

— Ні, — відповів Ерландер. — Я ледве встиг заснути. Що сталося?

— Новини. Знайшли Аніту Касперссон.

— Де?

— На під’їзді до поселення Сеглора, на південь від Буроса.

Ерландер подумки уявив собі карту.

— На південь, — сказав він. — Він вибирає дрібні дороги. Мабуть, проїхав по шосе сто вісімдесят над Буросом і звернув на південь. Ми попередили Мальмьо?

— І Хельсінґборґ, Ландскруну і Треллеборґ. І Карлскруну. Я маю на увазі пором на схід.

Ерландер підвівся і потер шию.

— У нього тепер майже доба переваги. Він міг уже покинути країну. Як знайшли Касперссон?

— Вона постукала в двері вілли на в’їзді в Сеглору.

— Що?

— Вона постукала.

— Я чув. Ти хочеш сказати, що вона жива?

— Вибач. Я втомився і висловлююся не зовсім чітко. Аніта Касперссон дошкандибала до Сеглори сьогодні десять хвилин на четверту ночі і постукала ногами в двері будинку, перелякавши сім’ю, що спала в домі. Вона була боса, дуже змерзла, із зв’язаними за спиною руками. Зараз вона перебуває у лікарні в Буросі, і до неї вже приїхав чоловік.

— Хай йому біс! Думаю, ми всі вже вважали, що вона мертва.

— Інколи трапляються сюрпризи.

— Приємні сюрпризи.

— Отже, саме час для неприємних новин. Тут уже з п’ятої ранку перебуває заступник начальника обласного управління Спонгберґ. Вона розпорядилася, щоб ти швидко