Читати книгу - "Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть"

Зовсім не збиралася.

Розділ 6

Уранці в день переїзду Пайпер розбудила Фібі дуже рано. Навшпиньки зійшовши нагору, вона почала легенько термосити сестру за плече і термосила доти, поки красуня брюнетка не прокинулася.

— Ти що, жартуєш? — спитала Фібі сонним голосом. — Навіть мій будильник іще не дзвенів. А я ж поставила його на дуже ранню годину.

— Випий-но, — сказала Пайпер, підсунувши під ніс Фібі чашку гарячої запашної кави.

Фібі сьорбнула з чашки і здивовано поглянула на свою сестру.

— Дякую, що принесла, а то б я розсердилася. — І, сумно зітхнувши, додала: — Якось не віриться, що день переїзду і справді настав. — Вона окинула поглядом спальню — це була її кімната з дитинства. — Не можу повірити, що сьогодні ми полишимо Холівелл Менор.

— Та це ж тимчасово, — нагадала їй Пайпер. — Коли ми повернемося, будинок буде зовсім іншим — оновленим, кращим, ніж був колись. І матиме потужнішу здібність протистояти нечистій силі.

— Щось я у цьому не зовсім впевнена, Поліанно![4] А чому, не знаєш? — спитала Фібі.

Тепер уже і Пайпер зітхнула:

— І навіщо я обманюю тебе і себе? Я така нещасна через цей переїзд! Тобі легше — ти багато подорожувала, багато бачила, деякий час жила у Нью-Йорку. Я ж ніколи не знала іншої домівки. Ніколи. Знаєш, чому я сьогодні так рано прокинулась? Тому що вчора лягла спати, але так і не змогла заснути. Цілу ніч крутилася і смикалася, аж поки не встала, бо збагнула, що заснути мені не вдасться.

— Бідолашна Пайпер, — мовила Фібі. Поставивши чашку на нічний столик, вона простягла руку і співчутливо пригорнула сестру. — До чого тут Нью-Йорк! Я прекрасно розумію, як ти почуваєшся. Нам треба постійно нагадувати самим собі, що наш переїзд — це тимчасово.

— Твоя правда, — погодилася Пайпер. — Ти готова піти зі мною, щоб завершити приготування очищувального зілля? Лаванда настоювалася цілу ніч, напевне, вона вже готова.

— Так, звичайно. Тільки дай мені хвилину, щоб щось на себе накинути і умитися — сподіваюся, у ванній все гаразд? — запитала Фібі.

— Поки що все гаразд, — кивнула Пайпер. Потім позіхнула, постукала пальцями по своїй кавовій чашці і зазирнула в неї. На жаль, вона виявилася порожньою.

— Мабуть, піду доллю ще кави, — сказала Пайпер. — Лео увесь ранок возиться з перевізниками і загружав фургон. Може, нам теж доведеться йому допомогти носити ящики та коробки.

— Фібі Холівелл, Робоча Конячка, — пожартувала Фібі, вислизнувши з ліжка. У шафі вона швидко знайшла футболку і поношені джинси, а вдягнувшись, сунула ноги в кросівки. — Ось так! Тепер я повністю готова до змагань з підняття штанги. — Тут Фібі на мить замовкла, а потім, наче щось пригадавши, додала: — А що ж перевізники подумають з приводу твого зілля?

— Маю сумнів, щоб вони його помітили, — відповіла Пайпер. — А навіть якщо й помітили, то все це схоже на те, наче я заварюю саморобний чай з різнотрав’я. — Сестри прекрасно знали про необхідність бути обачними зі своїми чаклунськими штучками і тому обережність вже увійшла в звичку.

Фібі прибрала пасма волосся з обличчя і клацнула шпилькою. Потім обернулася до Пайпер.

— Для заклинання нам знадобиться сила трьох, еге ж? — спитала вона.

— Авжеж, — підтвердила Пайпер. — Цікаво, Пейдж уже встала, чи ні?

— Щось я ще її не чула, — відповіла Фібі. — Слухай-но, дати ладу зіллю ми можемо й удвох. Нехай вона поспить іще хоч півгодини. Одна з нас обов’язково має бути бадьорою і добре відпочити. Розбудимо Пейдж тоді, коли виникне потреба.

— Ти така добросерда, — зауважила Пайпер.

— І прекрасна сестра, — додала з посмішкою Фібі. Ходімо вниз. Я відчуваю за запахом, що там іще залишилося трохи кави.

Взагалі-то, Пейдж не спала — як і Пайпер, вона просто не змогла заснути. Цілу ніч вона посьорбувала дієтичну колу і спостерігала, як бабуся вчила дівчат заклинань, знімати наврочення та вмінню користуватися лікарськими травами. Вона бачила, як Прю на малій Пейдж вчила Пайпер заплітати косу. Саме в цей момент Прю розповіла, що безтямно закохалася у хлопця з їхнього класу, чим спантеличила своїх молодших сестер.

Отак Пейдж спостерігала за процесом свого зростання і дорослішання.

Того ранку бабуся розкрила малій Пейдж секрет рецепту свого знаменитого домашнього печива з горіховим маслом. Прю пішла у гості на день народження, Пайпер — до бібліотеки, а Фібі гралася із якоюсь своєю подругою. Нарешті Пейдж залишилася з бабусею наодинці, хоча б на один ранок!

Сама кухня являла собою відбиток минулого. Пейдж із задоволенням порпалася біля старовинного кухонного приладдя, а поруч з нею стояла бабуся у чепурному фартушку. Ясна річ, щоки малої Пейдж були всі в муці — явна ознака того, що дитині подобалося куховарити і вона робила це із завзяттям.

— Розумієш, Пейдж, головне — використовувати непідсолоджене масло, — пояснювала бабуся. — Натуральне. Інакше тобі доведеться пильнувати, скільки цукру ти додаєш до тіста. А навіщо тобі зайві клопоти?

Мала Пейдж захихотіла.

— Я люблю цукор.

«От розумничка, — подумала доросла Пейдж. Хоча певна, що непідсолоджене масло я б їла тільки як інгредієнт печива. А так воно несмачне».

Мала Пейдж ступила своїми товстенькими ніжками на кольорову підставку, дотягнулася рукою до банки з горіховим маслом, що стояла на полиці, і подала її бабусі.

— От любенька! Дякую, — сказала бабуся, беручи банку з рук малої Пейдж. — Ой, ні! — вигукнула вона, кинувши швидкий погляд на етикетку. — Схоже, я купила не той сорт горіхового масла. Оце так халепа! — І бабуся скрушно похитала головою. — Але то не страшно, обійдемося і цим. Уже запізно купувати інше. — 3 цими словами вона подала дівчинці велику дерев’яну ложку. — Ти зможеш покласти дві ложки горіхового масла в змішувач?

Маленька Пейдж кивнула і зробила так, як їй сказали. Їй страшенно подобалося допомагати бабусі в кухні. Коли вона встромила дерев’яну ложку в горіхову смакоту, Гремс непомітно струснула пальцями над змішувачем. Доросла Пейдж, яка спостерігала за цією сценою, помітила спалах енергії, що майнула з кінчиків пальців бабусі до змішувача. Але мала Пейдж нічого не помітила.

— Особиста вигода, особиста шмигода, — пробурмотіла бабуся сама собі і тихенько розсміялася.

Маленька Пейдж поклала дерев’яну ложку на керамічну підставку. Потім обернулася до бабусі і мовила з широко розкритими від захвату очима:

— Коли я виросту і буду мамою, я пектиму печиво зі своїми діточками у цій самій кухні. Як зараз