Читати книгу - "Скляне прокляття"

Оскар із жахом виявив, що йому цього вечора доведеться сидіти між двома абсолютно незнайомими людьми. Решті його друзів теж було непереливки — їх усіх посадили далеко одне від одного, тож змусили спілкуватися з незнайомцями, а це було не так уже й легко.

Він хотів було пересісти до Шарлотти, аж тут пані Беллхайм піднесла вгору свій келих.

— Любі друзі, вельмишановні гості. Я дуже рада вітати вас у своєму домі, на цьому новорічному вечорі! Дякую вам, що ви прийняли моє запрошення й погодилися зустріти цей Новий рік разом зі мною і моїм чоловіком. Будь ласка, не дивуйтеся, що я всіх вас розсадила нарізно. Ніякого особливого сенсу в цьому немає, але ж мені хотілося, щоб усі ми якнайскоріше зробилися добрими друзями. Ласкаво прошу вас до нашого дому!

Всі підняли келихи.

Рихард Беллхайм сидів на чолі столу, поруч із дружиною. Складалося враження, що він узагалі не розуміє, де він і навіщо сюди прийшов. Проте, коли дружина щось прошепотіла йому на вухо, чоловік незграбно підвівся й поволі оглянув усіх присутніх за столом.

— Вельмишановні пані та панове, як висловилася б Гертруда, — голос етнографа звучав якось глухо й неприродно. — Вважаю за велику честь бути присутнім за цим святковим столом, навіть якщо я не зможу повною мірою виконувати свої обов’язки хазяїна. Не гнівайтеся, будь ласка. — Він трохи помовчав. — Дехто з вас, можливо, вже встиг помітити, що останнім часом я дещо змінився. І, на жаль, не на краще. Що ж, я змушений визнати це, як не прикро. Втім, лікарі вважають, що цей тимчасовий стан, спричинений нервовим виснаженням, швидко минеться. Сподіваюся, їхні слова є слушними. Повірте, для мене ця ситуація є вельми неприємною. Зарані прошу вибачення на той випадок, якщо мені не вдасться пригадати імені когось із присутніх. Іще раз щиро дякую всім вам за те, що присвятили нам цей святковий вечір і не відмовилися скласти компанію дивакуватому професору.

Гості підняли келихи й іще раз випили за здоров’я вченого.

Оскар перехопив погляд Гумбольдта. Той уважно спостерігав за Беллхаймом. Лише Богу було відомо, що зараз відбувалося в його душі. Почалася вечеря, й усі, хто сидів за столом, помітно пожвавішали. Оскар і собі зосередився на частуванні. Як закуску було подано перепелячі грудки в соусі з портвейну, за ними на столі з’явився традиційний для новорічної вечері короп, а на десерт — сливи в бургундському вині та ванільне морозиво. Вибір вин був надзвичайно широким, і незабаром за столом уже точилася легка й невимушена бесіда. Здавалося, все було як слід.

Однак, за деякий час усе ж настав момент, якого всі вони так побоювалися. Оскар давно запримітив за столом огрядного чоловіка з пишними бакенбардами і великою лисиною, яка вилискувала у світлі свічок. Схоже було на те, що цей пан був зовсім не від того, щоб хильнути зайвого. Про це красномовно свідчили його неприродно блискучі очі, бурякові щоки, великий набряклий ніс і волога нижня губа. Спорожнивши шосту чи сьому склянку, чоловік поволі підвівся, спираючись об край стільця, й промовив так, щоб його почули всі, хто сидів за столом:

— Мені розповідали, що нині ви надаєте деякі особливі послуги, герр Донхаузер?

Те, як він вимовив ім’я вченого, свідчило про його глибоку зневагу.

У їдальні запанувала тиша. Здавалося, всі напружено чекали цього моменту.

Гумбольдт перервав бесіду зі своєю сусідкою за столом і кинув швидкий погляд на товстуна. На його губах з’явилася хижа посмішка.

— Боюся, що ви користуєтеся помилковими даними, пане Валленберг.

— Ви справді так вважаєте?

— Саме так, пане. По-перше, моє ім’я — Карл Фрідріх фон Гумбольдт, і я ношу його вже досить давно. Александр фон Гумбольдт був моїм батьком, проте ви, гадаю, могли про це ще й не чути. Математичний факультет тим і славний, що його шановні професори завжди пасуть задніх.

Почулося хихикання.

Набряклі щоки Валленберга зробилися ще червонішими.

— Та ні, щось таке я вже чув, — відповів герр Валленберг, роздивляючись свої відполіровані нігті. — Однак дозвольте висловити сумнів у тому, що вісімдесятирічний чоловік міг стати батьком дитини. — Він вилив рештки вина з келиха собі в горлянку й зі стукотом поставив його на стіл. — А, до того ж, вважаю, що Александр фон Гумбольдт був більш гідною людиною, ніж ви, добродію.

Оскар затамував подих. Схоже, Валленберг навіть не здогадувався, на яку небезпеку наражається.

Однак, на його подив, Гумбольдт зовні здавався абсолютно незворушним. Так само усміхаючись, він промовив:

— Ви маєте рацію — саме таким він і був. Правду кажучи, порівняно з ним усі ми — просто шмаркачі. Стосовно ж вашого запитання можу запевнити: так, я справді пропоную свої послуги компаніям і приватним особам, якщо в них виникають незвичайні проблеми. Ми змогли розібратися уже в двох унікальних випадках, причому, результати цілковито задовольнили обидві сторони. А зараз ми працюємо ще з одним. Якщо ви, шановний, маєте якісь проблеми, я охоче допоможу вам із ними розібратися.

— Ні-ні, красно дякую, — Валленберг зневажливо змахнув рукою. — Співробітники мого факультету здатні самі впоратися зі своїми справами. До речі, я вважаю обурливим той факт, що нас тут змушують сидіти за одним столом із цією чорношкірою па…

Закінчити декану математичного факультету не вдалося. Він було підвівся зі свого стільця, але одразу гепнувся назад і вирячив очі, хапаючи ротом повітря, нібито вдавився риб’ячою кісткою.

— Пане декан? — Гертруда Беллхайм занепокоєно глянула на гостя. — Сподіваюся, з вами все гаразд?

— Я… — Валленберг не міг ані поворухнутися, ані дихнути.

Оскар нишком зиркнув на Елізу. Гаїтянка не зводила з товстуна своїх загадкових, темних як ніч очей. При цьому вона щось промовляла пошепки й торкалася пальцями до свого амулета.

Валленберг усе ж таки спробував закінчити свою промову, проте не зміг і лише розгублено похитав головою.