Читати книгу - "Великий Гетсбі, Фіцджеральд Френсіс Скотт"

вона навмисне змістила щось у наших стосунках, і на мить мені здалося, що я кохаю її. Але я людина розважлива, обтяжена багатьма засадами, які діють мов гальма на мої бажання, і я твердо вважав, що передусім повинен до кінця розплутати той клубок удома. Раз на тиждень я писав туди листи, підписуючись: «Твій Нік», але думаючи про ту дівчину, згадував тільки світлі вусики поту, що виступали над її верхньою губою, коли вона грала в теніс. Та все ж таки щось з’єднувало нас, і цей нам самим неясний зв’язок треба було тактовно розірвати, щоб я знову міг почувати себе вільним.

Кожна людина приписує собі принаймні одну з основних чеснот; от і я особисто вважаю себе одним з небагатьох відомих мені порядних людей.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

 

 

Щонеділі вранці, коли церковні дзвони ще лунали в прибережних містечках, вищий світ разом з небесним світилом повертався до садиби Гетсбі й веселими блискітками розсипався на його травнику.

- Він бутлегер,- перемовлялись юні дами, втішаючись смаком його коктейлів і пахощами його квітів.- Він небіж Гінденбурга й троюрідний брат самого сатани, і він убив чоловіка, який ладен був викрити його. Зірви мені гарненьку троянду, золотко, й налий мені ще ковточок у той кришталевий келих.

Колись я почав записувати між рядками залізничного розкладу імена гостей, що бували в містера Гетсбі того літа. На розкладі зазначено: «Чинний з 5 липня 1922 року», він давно застарів і вже розсипається. Але вицвілі записи все ще можна розібрати, і вони краще, ніж мої поверхові спостереження, покажуть вам, які люди користувалися гостинністю Гетсбі, люб’язно віддячуючи господареві тим, що нічогісінько про нього не знали.

Отже, з Іст-Егга приїздили Честери-Беккери, і Лічі, й добродій на прізвище Бансен, з яким я познайомився ще в університеті, й доктор Вебстер Сівет, той самий, що торік потонув десь у штаті Мен. І Горнбіми, й Віллі Вольтер з дружиною, і цілий клан Блекбаків, що завжди збиралися докупи десь у кутку й по-цапиному скидали головою на кожного стороннього, що наближався до них. А також Ісмеї, й подружжя Крісті (цебто, точніше, Губерт Ауербах з дружиною містера Крісті), й Едгар Бівер з волоссям білим як молоко, про якого кажуть, що він посивів одного зимового вечора без будь-яких на те причин.

Кларенс Ендайв, наскільки я пам’ятаю, теж був з Іст-Егга. Його я бачив тільки раз, він прийшов у білих бриджах і побився в саду з таким собі Етті, відомим пройдисвітом. З найвіддаленіших кутків острова приїздили з дружинами Чідлз, і О. Р. П. Шредер, і Стонуолл Джексон Ебремс (той самий, що переїхав із Джорджії), і Фішгард, і Ріплі Снелл. Снелл був там за три дні до того, як його ув’язнили, й так напився, що впав і заснув на під’їзній алеї, і автомобіль місіс Суетт - дружини Юліссіса Суетта - переїхав йому праву руку. Подружжя Денсів теж бувало там, і С. В. Вайтбейт, якому вже на той час переступило далеко за шістдесят, і Моріс А. Флінк, і Геммерхеди, й імпортер тютюну Білуга, й дочки того Білуги.

З Вест-Егга прибували Поули, і Малреді, і Сесіл Роубак, і Сесіл Шен, і Гулік, сенатор штату, і Ньютон Орчід, власник кіностудії «Філмз пар екселлянс», і Екгост, і Клайд Коген, і Дон С. Шварце (син), і Артур Маккарті - всі вони були так чи інакше пов’язані з кіно. А також Кетліпи, і Бемберги, і Г. Ерл Малдун, брат того самого Малдуна, який згодом задушив свою дружину. Навідувався туди й відомий імпресаріо Да Фонтано, а також Ед Легро, і Джеймс Б. Феррет («Самогон»), і подружжя Де Джонгів, і Ернест Ліллі - ці приїздили грати в карти, і якщо Феррета бачили в саду, то це означало, що він програвся і що завтра курс акцій компанії «Ассошіейтед Тракшн» трохи підвищиться.

Один якийсь Кліпспрінджер бував там віддавна і так часто, що дістав прізвисько «Квартирант» - по-моєму, в нього взагалі не було власної домівки. З театральних кіл туди вчащали Гес Вейз, і Горас О’Даневен, і Лестер Майєр, і Джордж Даквід, і Френсіс Булл. З Нью-Йорка приїздили також Кроми, і Бекгіссони, і Деннікери, і Рассел Бетті, і Коррігени, і Келлегери, і Дуери, і Скаллі, і С. В. Белчер, і Смерки, й молоді Квінни, що оце недавно розлучились, і Генрі Л. Палметто, який згодом вкоротив собі віку, кинувшись під поїзд підземки на станції «Таймс-сквер».

Бенні Макклінеген прибував завжди з четвіркою дівчат. Дівчата щоразу були інші, але напрочуд схожі одна на одну, і всім здавалося, що вони одні й ті самі. Я вже призабув, як їх звали - здається, Жаклін, а, може, Консуела, чи Глорія, чи Джун, чи Джуді, милозвучні ж прізвища їхні походили від назв квітів чи місяців, а часом звучали й урочистіше, і ви впізнавали прізвища знатного американського капіталіста; в разі, якщо ви починали розпитувати, виявлялося, що перед вами й справді його кузина.

Пригадую, що бачив там і Фаустіну О’Брайєн - принаймні, раз,- і дочок Бедекера, і молодого Бруера, того, якому на війні відстрелили ніс, і містера Олбраксберджера, і міс Хааг, його наречену, і Ардіту Фіц-Пітерс, і містера П. Джуетта, колишнього керівника Американського легіону, і міс Клодію Гіп у супроводі добродія, про якого казали, що він її шофер, і принца фон як його там - всі називали його герцогом, а ім’я його я забув чи, може, взагалі не знав.

Всі ці люди того літа бували в Гетсбі.

 

 

Десь наприкінці липня о дев’ятій ранку шикарний автомобіль Гетсбі під’їхав вибоїстою алейкою до моїх дверей, і його клаксон гучно проспівав мелодію на три ноти. Гетсбі вперше завітав до мене - хоч на той час я вже двічі побував на його прийомах, літав на гідроплані і, піддавшись наполегливим умовлянням, ходив купатися на його пляж.

- Доброго ранку, друже. Я вирішив заїхати по вас - ви ж не забули, що ми сьогодні снідаємо разом у місті.

Він балансував, стоячи на приступці автомобіля, з тією розкутістю рухів, яка так властива американцям - певно, від того, що замолоду ми не знаємо тяжкої фізичної праці й не виструнчуємося, сидячи за партою; а ще більше - від невимушеної граційності наших нервових, поривчастих спортивних ігор. У Гетсбі ця властивість виявлялася в постійній