Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Сказати, що я спала непробудним сном я не могла. Якщо чесно, то я була впевнена, що Марко увірветься в кімнату в будь-яку секунду.

Перші хвилини після його відходу, коли я змогла хоч трохи прийти в себе і відійти від шоку, я все-таки повернулася в реальність. Зіскочила з ліжка і почала шукати все, що могло б мені хоч якось допомогти захиститися від новоявленого "чоловічка".

Не дай Боже він би вирішив напитися і явитися до мене в такому вигляді. Я дуже сильно розраховувала на те, що у Марко не вистачить на це або мізків, або бажання, тому що ... Тому що я боялася його як вогню у тверезому вигляді, а мати справу з ним п'яним мені зовсім не хотілося.

Зараз я немов сиділа на пороховій бочці й грала в рулетку.

Заснути у мене вийшло тільки через кілька годин. Я мучила себе питаннями про те чи дозволить мені Марко побачитися з Лоренцо і Маттео. Про те, що з ними взагалі буде ... Де вони зараз? І як один з одним пов'язані?

Мій хлопець, напевно, вже прирівняний до кревного ворога самого Генуальдо ... і Маттео - найкращий друг цього самого Генуальдо. Дико було б вже навіть те, що вони обмовилися парою фраз, а таке - взагалі незбагненно.

Згадуючи про Лоренцо, я схлипнула і закуталася в ковдру так, щоб вона вбирала мої сльози. Двоє людей постраждали через мене. Я так і не дізналася чому на місці зустрічі був Маттео і чому Лоренцо там не було. Так і не зрозуміла, як так вийшло, що ці двоє про щось домовилися ...

З цими думками я провалилася в сон. Занадто неспокійний, щоб хоч якось виспатися.

Скривившись від того, що щось дуло мені в обличчя, я спробувала прикритися ковдрою. Хотіла натягнути її вище, але у мене не вийшло. Чиїсь руки зірвали з мене ковдру і змусили розкрити очі.

Зараз мені було вже не просто прохолодно, а по-справжньому холодно. Я була дуже зла і страшенно хотіла спати, і в такому стані не могла приховати свого роздратування. Так що хто б там не був, я була готова знищити його одним своїм поглядом!

- Якого біса?! - Прокричавши ці слова я трохи знизила тон на останньому слові. Тому що переді мною стояв Генуальдо і дуже нахабним, допитливим поглядом розглядав мене. Тільки через пару секунд до мене дійшло, що я була все ще голою. Так і не зважилася одягнутися після того, як він пішов.

- Якщо ти все ще гориш бажанням побачити свого мудака, тоді тобі доведеться підняти дупу і упродовж пари хвилин зібратися. В іншому випадку я поїду без тебе ... Або навпаки ... ми нікуди не поїдемо!

Посміхнувшись своєю бридкою усмішкою, Марко зробив пару кроків назад і показово кинув погляд на свій годинник.

- Час пішов.

Напевно, так швидко як в той момент я ще ніколи не збиралася. Навіть незручність пішла геть. Кинувшись до шафи, я, схопивши перше, що там висіло, почала, мало не падаючи з ніг, втискуватися в плаття.

Я злилася на Марко. До жаху злилася на те, що він спеціально прийшов до мене в останній момент. Спеціально дав мені так мало часу, щоб повеселитися, спостерігаючи за моїми незграбними, неспокійними метаннями з боку в бік.

Коли я, все-таки одягнувшись і дихаючи так, як ніби пробігла стометрівку, стояла біля хлопця, він, посміхнувшись, окинув мене таким поглядом, що мені моментально стало ніяково.

- Я озвучу тобі умови тільки раз, Бібі! - Підійшовши до мене впритул, Генуальдо стиснув моє підборіддя пальцями й закинув голову так, щоб я дивилася в його очі, - ти побачиш цього покруча, але тільки з однією метою - ти прийдеш до нього в ролі щасливої ​​дружини. Моєї дружини. І зробиш все так, щоб малюк і думати забув про тебе. Одне невірне слово і він не вийде звідти ніколи. Він живий тільки тому, що я вирішив зробити тобі подарунок. Але поміняти своє рішення я можу дуже швидко. Його життя залежить тільки від тебе.

*********************************************************************************************

Ви знаєте, що таке безвихідь? А ось я дізналася завдяки Марко! Завдяки виродку, який крутив моє життя як спінер на своєму величезному пальці. Вертів як хотів і змінював правила та умови з такою швидкістю, що я не встигала запам'ятовувати що ж йому все-таки від мене було потрібно.

Коли мене в черговий раз почали тягти за лікоть до сходів ... Їй-богу, відчула себе неслухняною школяркою, яку кожен день тягли до директора на килим.

- Якщо ти не помітив, то у мене є ноги і є така функція, як ходити самостійно! - не витримавши й почавши упиратися я змусила Генуальдо зупинитися і подивитися на мене.

- Не було часу заглядати в інструкцію по твоєму застосуванню, - його веселили всі мої бунти й спроби домогтися хоч якоїсь поваги.

- Ну так для того, щоб це зробити, для початку потрібно навчитися читати! - Так, цей покруч виводив мене на емоції, та на такі, що я не контролювала потік того, що вилітало з мого рота.

Марко, примруживши очі, почав мене розглядати та так пильно, що через хвилину цього дослідження поглядом я не витримала і розлютилася.

- Що ?! - Залишалося тільки ногою притупнути для повного антуражу.

- Ось думаю, якщо рот скотчем заклеїти, ці крики припиняться?

Знаєте, у мене було багато чого ще сказати цьому гавнюку, але по його погляду я зрозуміла, що за ним не заіржавіє і що рот скотчем мені замотати для нього буде лише ще однією розвагою.

- Я піду сама, - підібгавши губи й задерши підборіддя, я почала йти вперед.

Гаразд, упустимо те, що на третій сходинці я, спіткнувшись, ледве не зчесала собі все обличчя, звичайно ж Марко встиг мене підхопити під руки й не упустив можливості сказати мені купу компліментів.

Я вихована дівчинка і цих слів не стану повторювати. Але мої вуха знатно так почервоніли від того потоку нових слів, які я дізналася пару хвилин тому.

Ще одним моїм дурним вчинком було те, що я необдумано сіла на пасажирське сидіння поруч з водійським. Ні щоб подумати й сісти назад. Ні, я неначе спеціально перевіряла на міцність нервову систему Марко.

Сукня, яку я натягала похапцем, була настільки короткою, що я раз у раз постійно її поправляла на своїх ногах. Звичайно, я прекрасно пам'ятала, що ніякого спідньої білизни на мені не було. Мені просто не дали часу її на себе натягнути.

І ось сидячи поруч з Генуальдо, відчуваючи те, що моя сукня з кожною секундою норовить випаруватися з моїх ніг .... Я почала відчувати на собі зацікавлені погляди Марко. А ось це вже було погано. Дуже погано.

- Нам довго їхати? - Не витримавши цього напруження, я все-таки нервово почала смикати поділ сукні пальцями та подивилася на Марко. Чорт! Його очі немов потемніли, а пальці рук настільки сильно почали стискати кермо, що те почало поскрипувати. Ситуація була напруженою, і я була б дуже не проти, якби у мене з'явився хоч маленький шанс перебратися на заднє сидіння. Тому що грати в такі ігри з Генуальдо я була не готова.

- Не терпиться побачити свого дебіла? - Це було сказано таким тоном, що я проковтнула слину. Якого біса відбувалося? Адже він сам скомандував збиратися і їхати з ним. Що такого в тому, що я поцікавилася скільки часу це все займе?

- Я запитала про інше. А ти, як завжди, почув тільки те, що хотів почути, - огризнувшись я відвернулася до вікна.

Я думала що на цьому розмова була закінчена, але, коли рука Марко опустилася на моє коліно я, здригнувшись, моментально обернулася в його сторону.

- Ти моя дружина Бібі, і я хочу, щоб ти знала - зробиш хоч щось, щоб мене зганьбити, і я змушу тебе про це пошкодувати! Кому як не тобі знати як я вмію карати за помилки.