Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

Наступного дня її знову викликала кураторка. Вона дуже наполягала, щоб Софія встигла визначитися з темою курсовою до того, як прийде час їхати на стажування. Аби вже нічого її не гальмувало. Вони наче не підіймали більшу ту тему, але Оксана Вікторівна не мала сумнівів у рішенні Софії.

 Та й сама ж вона майже впевнена. А хто при здоровому глузді відмовиться?!

 Хоча ще не казала про то нікому, окрім матері. Навіть Алексу… Що дивно, еге ж? Вони ж наче зустрічаються… Хоча… два тижні все ж занадто малий для неї термін, аби легко про все з хлопцем говорити. Мабуть, це таки її проблема.

 Так чи інакше, було очевидно, що Софія точно не встигне звільнитися до того часу, на який вони домовилися ввечері зустрітися.

 Мати сказала б, що все не просто так і варто дослухатися підказок всесвіту. Її мати взагалі у все таке вірила. Та Софія вважала себе надто прагматичною для цього.

 Проте все ж подзвонила Алексу, пояснивши, що навряд чи сьогодні вирветься. Для Софії все було доволі очевидне: оскільки вона отримувала стипендію, яка була для неї важлива, навряд чи дозволила б собі думкою кураторки знехтувати. А та наполягала, що Софія мусить все зробити саме зараз.

 Алекс… мав іншу думку. Хлопець дійсно розсердився і навіть дуже то не ховав. Ба більше, він явно став роздратованим та злим. Вибухнув… вперше за цей час.

 Софія ще не чула від нього такої реакції та тону, вочевидь, повного претензій. Це… спантеличувало. Немов взагалі з іншою людиною розмовляла телефоном!

 Здалося, він навіть дорікнув, що вона свідомо уникає часу з ним. Обурився настільки сильно… Софія дійсно приводу для того не бачила. Натякнув, що не так вона вже й зацікавлена у часі з ним, та у ньому самому, вочевидь. То, можливо, і Алексу не варто приділяти їй стільки уваги?..

 Це звучало, немов погроза. Та вона чомусь дійсно винною себе відчула. В якийсь момент навіть перепрошувати почала, хоча ж хіба мала вибір? Про що йому й сказала прямо. Все ж у неї не така ситуація, як у нього.

 Та Алексу, здалося, на ті доводи було все одно.

– Могла б і відмовитися, прикинутися хворою! Ти ж учора з нею зустрічалася! Чи тільки мене весь час лісом слати можна?! Свого хлопця?! – кинув Алекс жорстко, із запалом та претензією. – Скільки можна?! Я втомився від всіх цих відмовок! – вибухнув він… немов розбещена дитина.

 Софія такого дійсно не очікувала. Навіть розгубилася. Вона й не думала, що хлопець ось так відреагує! Якось геть по-дитячому.

– Алекс, але це моя кураторка. І від неї залежить, чи зможу я продовжити навчання, – спробувала звернутися до логіки та якось підібрати слова. Хоча взагалі не зрозуміла його реакції. – Не всі можуть дозволити собі нехтувати рейтингом чи… пропускати пари, – спробувала мʼяко натякнути на те, чим він сьогодні й займався.

 Бо за його навчання платили батьки. І це багато що вирішувало.

– Я на стипендії, – нагадала йому. – І мені ще кілька курсів вчитися.

 Алекс пирхнув… але вже не кидався претензіями.

– Так, звісно. Вибач… – кинув напружено. – Скучив просто.

 Не скидалося, що він погодився. І нотки образи нікуди не поділися. Але наче трохи охолов. Хоч і ще кілька разів зробив акцент, наскільки це його засмутило.

 І вона не могла припинити думати про це. Софі ця розмова дезорієнтувала та розстроїла. Що сталося? Чому він кинувся дорікати? Попри власну ж правоту – почувалася винною.

 Можливо, саме через це, все ж поїхала до хлопця за адресою, яку він їй ще вчора скинув, хоча вони з Оксаною Вікторівною закінчили доволі пізно. Куди розумніше було б повернутися у гуртожиток та виспатися.

 Але… навіть розуміючи, що чинить нерозсудливо, Софія точно не могла уявити, чим все закінчиться…

_____________

Дехто майже професійно маніпулює...