Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

Давид.

- Давиде Нестеровичу, через п'ятнадцять хвилин нарада в залі переговорів.- нагадує Влада , мій особистий помічник через селектор.

Так , помічник вона хороший . 

Згадую , як вона вчора допомагала мені в номері готелю і член дає про себе знати .

Взагалі , я не дуже великий прихильник романів на роботі , але ця чорноволоса пантера довго напрошувалася.Та й не роман це , і навіть не інтрижка. Так, хороший перепихон в потрібний час.

Вчора, ох ,як треба було зняти напругу, перед важливою зустріччю.А знімати було що...

Блять, знову перед очима ця малолітня дівиця . Ім'я ще таке ...Саша.

Ледь пролітає її образ в думках, як доводиться розсунути ноги ширше. Просто якийсь кабздець.

 Принцеса , мать її. І чого принцеса ? Хрін його знає.Так захотілося .

Як вперше побачив її . Вперше заглянув в її очі . Навіть не знаю чи колись помічав колір очей у дівчат які були в мене , а тут... Наче в океані потонув . 

Ніколи не бачив таких синіх очей . А губки ... Ледь стримався , поки віз її додому , щоб не скуштувати на смак.

Хоча ні, знаю, чому тримав себе з останніх сил. Вона — дівчина Ярика. Блять! Від розуміння цього трясе.

Де він взагалі її знайшов? Зовсім же не його типаж. Скромна, маленька, ніжна, але з колючками. Усмішка з'являється від думок про неї.

Якого біса я так завівся? Зовсім же дівчинка. Напевно, навіть дорослих стосунків у неї не було. Одразу помітив, як ніяковіла від дотиків брата. Чорт! Не хочу, щоб її він торкався! І ніхто інший!

“То чого ж ти хочеш, Давиде?”, — ставлю німе питання.

Ярослав он як розпинався дорогою в універ. Сашка така, сяка… кішечка, лялька… а попка… Навіть зараз, згадуючи його вираз обличчя, в мене пальці в кулаки стикаються. Блять, помітно ж, що подобається йому мала.

Та й застарий я для неї. Ось скільки їй? Вісімнадцять, дев'ятнадцять? А мені тридцять через місяць стукне. Нахрін про це думаю? Навколо купа самиць, готових просто відразу ноги розсувати, як я свисну. Ніколи з цим проблем не мав.

А принцесі потрібні ці всі ванільні дурнички. Квіти, побачення, м'які іграшки, останній ряд в кінотеатрі. Впевнений, що потрібні. По ній же видно. Ось тому і від мого братика так носом крутить. Він звик до більш доступних ципочок. У клуб зводив, коктейль купив, а в кінці вечора отримав гарний мінет у машині.

З гуркотом підіймаюся з крісла. Ні, не така ця дівчинка. Думаю, у неї навіть хлопця ще не було. Чиста. Невинна.

Член до болю наливається кров'ю. Сука. Дивлюсь на ролекси на руці й, натиснувши кнопку на селекторі, кличу Владу. Хай попрацює дівчинка гарненьким ротиком, а то так з'являтися перед партнерами — не діло.

***

Переговори минають більш ніж вдало, тому у кабінет я повертаюся у чудовому настрої. Ось тільки він швидко випаровується, щойно секретар повідомляє, що на мене чекає гість.

Мені вже не подобається, що Ярослав прийшов до мене на роботу. Робив він це рідко. Знає, що не люблю таких візитів. І лише коли йому щось потрібно.

— Кажи, чого прийшов, і вимітайся з мого місця, — доводиться одразу встановлювати кордони, не дивлячись на те, що брата я дуже люблю.

— Чого гарчиш? Встаю, встаю, — сміється брат, піднімаючи свою дупу з мого шкіряного крісла. Замість того розвалився на дивані біля журнального столика.

— Я чекаю, — хоча і так здогадуюся, що він хоче.

— Мені тут гроші потрібні…

— Хто б сумнівався.

— Не починай. Це для серйозної справи.

Ага, я знаю всі його серйозні справи. Клуби, вечірки, дівки. Знову перед очима Принцеса. Струшую головою і сідаю в крісло. Не час думати про неї. І взагалі, цей час ніколи не настане.

— То що за справа?

— Хотів подарунок Сашці купити, — тихо каже брат.

Невпевненість у голосі… Дивно. Ніколи його таким не бачив.

— Що за подарунок?

Блять, нащо питаю? Відчуваю, як всередині щось стискається, а сам лізу, куди не треба.

— Я покажу, — усміхається Ярик.

Різко зіскакує з дивана і нависає наді мною, тицяючи в екран свого новенького гаджета.

Не пам'ятаю, щоб брат просив гроші на подарунки дівчатам. Невже все так серйозно? Стає млосно. Малий вперше закохався, а я тут мало не голою уявляю його дівчину. Капець…

Зате тепер точно ніколи не подумаю про неї. Не така я сука.

Дивлюся на брата, який з усмішкою розглядає екран телефона, і бачу, як горять його очі. Добре, що в таку дівчину закохався. Вона не зрадить, буде вірною.

За думками не одразу розумію, як перед моїм носом Ярослав крутить мобільним.

— Ну... Ну, що скажеш ? Там сума внизу, бачиш?

Декілька разів кліпаю, щоб скинути це марення, і мої очі мало на лоба не лізуть. Скільки???

— Що це таке? — видаю швидше на автоматі. Знаю я, що це за сайт.

— Ти що, білизни не бачив?! — рже Ярослав.

А от мені чогось не смішно. Це не те що білизна, це просто ниточки з прозорими вставками хрін знає чого. Та ще й колір. Червоний. Наче для повій.

Я впевнений, що Саша таке неподобство в житті не одягне. Та ще і як подарунок. Пфф! Ну й загнув, братан.

— То що, ти даси грошей? — серйозним голосом питає хлопець.

— Ти це ганчір'я подарувати хочеш?

— Ганчір'я? Ти ціну бачив? 

— Бачив.

— Ти відстав від реальності, старий. Дівки люблять дорогу білизну.

— Можливо, дівки й люблять, але не твоя При... Саша.

Треба забути про Принцесу. Її звати Саша. І вона — дівчина мого брата.

Ярослав мружить очі та дивиться на мене зацікавлено. А потім важко видихає і знову завалюється на диван.

— Та я взагалі не знаю, чого вона хоче, — наче в порожнечу каже брат.

— Я і так до неї, і сяк... Парою запропонував стати. Квіточки дарував. А вона все тікає.

Чого це зізнання так гріє душу? Я ідіот.

— То ви зустрічаєтеся, чи ні?

— Наче так... Але які ж це “зустрічаєтеся”, якщо навіть не цілувалися, — він різко сідає і насуплює брови.

А в мене з'являється усмішка. Отже, не було поцілунку. Як же до біса приємно це знати. Але це нічого не означає.