Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"

- Закрутився на роботі. Пробач, - а Юля не промах, швидко прийняла правила гри. Тільки прямий погляд Влада добряче напружує. Чекає проколу з мого боку? Так його не буде! - Я зараз швидко в душ і поїдемо. Владе, давай завтра поговоримо, а то сьогодні дійсно ніяк.

- Я все розумію, - дядько підіймає перед собою руки й усміхається. - Веселіться, молодята. Але завтра ввечері ми обов'язково маємо зустрітися і повечеряти разом. Я познайомлю тебе з дружиною, Юле, та сином. 

- Це чудово, - киває дівчина і, поки я на ходу знімаю з себе сорочку, прямуючи в душ, проводить до дверей незваного гостя. 

Душ займає декілька хвилин, тому що часу реально немає. Швидко одягаю новий костюм і повертаюся у вітальню до Юлі. Вона сидить на дивані й переглядає щось в телефоні. Поки не бачить мене, я можу краще розглянути її сукню. Напруга після зустрічі з дядьком спала, і я знову став собою. 

- Ти готовий? - Юля підводить голову й бачить мене. Ховає телефон у клатч і наближається до мене. - Ми запізнюємося майже на годину. Ти швидше приїхати не міг?

Від усмішки, яку вона дарувала Владу, не залишилося і сліду. Юля явно не задоволена моїм запізненням, тому вирішую залишити всі розмови до того, як ми сядемо в автомобіль. Допомагаю їй розміститися у салоні мого БМВ і, зачинивши двері, сідаю всередину сам. Заводжу двигун і скеровую автомобіль на дорогу, в потік інших автомобілів.

- Ти чудово відіграла, молодець, - не можу втриматись від компліменту у її бік. А ще мене дратує, коли Юля мовчить. Здається, її гострий язик починає мені подобатись. 

- У мене не було іншого вибору, - бурчить. - Чому не сказав, що твій дядько нагряне з візитом?

- Він тільки завтра мав прилетіти. Я сам не чекав, - стримано відповідаю. - Про що ви говорили? Так мило спілкувалися, коли я прийшов.

- Я розповіла йому, що ти подарував мені сто одну троянду. Став на одне коліно й зізнався у почуттях. Замовив ресторан на всю ніч і ми танцювали, поки ноги не почали боліти, - весело заявляє Юля. - Як тобі?

- Не дивно, що Влад сміявся, - хмикаю. - На мене подібне зовсім не схоже. Хоча, якщо так подумати, то і на весілля дядько не сподівався. Виходить, я руйную стереотипи про себе. 

- Виходить, що так, - погоджується Юля. - До речі, не розкажеш мені про Влада? Все-таки нам завтра зустрічатися з ним. Сьогодні то я протрималася, але треба хоча б щось знати про твоїх родичів. 

- Давай краще ти розкажеш мені про свою родину, - ми покидаємо межі міста, і я розумію, що зовсім скоро ми з Юлею станемо новиною номер один. 

- А що розповідати? - задумалася дівчина. - Вже кілька років я живу в місті, тому що не можу знаходитись на одній території з Євою - новою дружиною мого батька. Моя мама померла через хворобу і після її смерті все пішло шкереберть. Татко почав шукати мені наречених і зупинив свій вибір на Вадимові. 

- Ти вирішила вийти за першого-ліпшого, щоб помститися йому за те, що знайшов собі нову дружину? - якоюсь мірою мені шкода Юлю. Видно, що її життя важко назвати щасливим. До того ж мені добре відомо про жахливий характер її татка. 

- І через це також, - стримано відповідає дівчина. - Он будинок батька! Ми майже на місці. 

Зупиняю автомобіль серед великої кількості інших автомобілів і допомагаю Юлі вийти на вулицю. Помічаю, що дівчина хвилюється, і це зрозуміло. Нам необхідно ідеально відіграти щасливу й закохану пару. І якщо у своїх акторських здібностях я не сумніваюся, то у Юліних не можу бути впевненим до кінця.

- Готова? - беру її руку у свою, коли зупиняємося перед центральним входом. 

Дівчина лише киває і сама тягне мене всередину. Відчуває моє серце, що цей вечір буде незабутнім! І навіщо я у це вліз, чорт забирай?!