Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

— Це так незвично, — Лора усміхнулася, оглядаючи накритий стіл.

— Тепер у тебе буде багато всього незвичного, — усміхнувся Степан, відкорковуючи шампанське.

— Так, зранку я ще не пила, — вона прийняла з його рук келих з ігристим напоєм.

— За нас, мАла, — промовив Степан, цокаючись своїх келихом з її і обіймаючи Лору за талію вільною рукою.

— За нас, — погодилася Лариса і, відпивши трохи, хотіла поставити келих на стіл, але він не дав.

— До дна.

— Ти ж сам колись казав, що примушувати не варто.

— Лоро, не вередуй, будь ласка. Випий до дна, — сказав Степан, помітно нервуючи.

Лариса з підозрою поглянула на нього.

— Ти ж нічого мені туди не підмішав?

— Щоб що? Щоб злісно скористатися? — він усміхнувся і здивовано підняв брови. — Знаєш, мені більше подобається, коли ти притомна.

Вона усміхнулась і відпила ще, перехиливши келих. Завмерла. Скосивши погляд в  келих, дістала з нього каблучку з діамантом. Якусь мить здивовано дивилася на складне переплетіння золота і платини, що утримувало діамант, а потім перевела погляд на Степана. Не знала заплакати чи засміятись від шквалу емоцій, котрі накрили її в цей момент. Вона дивилася, не в змозі видати хоч якийсь звук. Це ж не просто каблучка... Мріяла, але не сподівалася. Не вірила, що це взагалі можливо...

— Ти згодна? — запитав він, вичікуюче дивлячись на Лору.

— Так… — прошепотіла. Вимовити вголос нічого не могла.

Степан відставив свій і її келихи на стіл, узяв каблучку з її тремтячої руки і одягнув їй на безіменний палець.

— Дякую, Наядо. 

Схилившись, Степан поцілував свою наречену. У селищі ця новина наробить галасу, але це буде потім, на наступних вихідних. Всі плітки згодом вляжуться і затихнуть. Діамантова каблучка — знак заручин стане красномовним доказом того, що вона не іграшка для Відьмака… А зараз, відповідаючи на поцілунок того, без кого не уявляла своє життя Лора думала, що відтепер всі неприємності в їхньому житті скінчились і попереду на них чекає безмежне щастя...