Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

21 грудня, на День святого Томаса, білою всипаною камінцями доріжкою «Вілли Міа» загуркотіла карета. Коли вона наблизилася до будинку, Босвелл почав квапити дружину назовні зустрічати гостей.

— Як ти міг, — накинулася вона на нього. — Я нікого не хочу бачити!

Але він усміхнувся.

— Почекай, голубонько! Це буде радісна несподіванка.

Раптом її серце шалено закалатало: умить вона все зрозуміла.

— О, Френсісе! — Вона затремтіла. — Це наші діти?

Його рука міцно обійняла її за плечі.

— Так, — усміхнувся він. — Це наші діти.

Карета спинилася, і лакей кинувся відчиняти двері. А потім у тих дверях з’явився хлопчик, і тепер настала черга Босвелла затремтіти. Дитина була схожа на нього, мов дві краплі води.

— Яне! — вона вивернулася із затишних обіймів свого чоловіка й приголубила хлопчика, який згоден був терпіти такі ніжності лише якусь мить.

— Мамо! — Він пригорнувся маленьким личком, що раптом стало зовсім беззахисним, до її м’якої шиї. Потім, вимагаючи, щоб вона відпустила його, подивився на Босвелла. І, не відводячи сапфірово-блакитних очей, сказав:

— Мій брат за матір’ю, граф Ґленкірка, пояснив нам ситуацію, що склалася, сір. Він запропонував нам можливість обрати або прізвище Леслі, або ваше. Як на мене, батьку, — тут Босвелла знову пройняла дрож, — як на мене, краще нам вважати вас головою нашого сімейства, оскільки ви були такі добрі визнати нас за своїх нащадків.

Граф Боссвел важко ковтнув, а потім усміхнувся до свого маленького сина. Не маючи сили стриматися, він із захопленим криком схопив хлопчика й міцно обійняв його. Від усмішки, отриманої у відповідь, його серце мало не розірвалося. І його страшенно звеселив шепіт хлопчика:

— Будь ласка, тату, постав мене, бо мої сестри можуть образитися. Вони звикли до того, що їх розпещують чоловіки.

Босвелл послухався й обернувся до своєї дружини, яка, стоячи навколішках, обіймала двох маленьких дівчаток. Старша була просто викапана Кат, з медово-золотавим волоссям та листяно-зеленими очима. А от у меншенькій змішалися риси обох її батьків — татове каштанове волосся та мамині зелені очі. Мама щось їм прошепотіла — вони повернулися, щоб його привітати, і тонкі пискляві голоси, що називали його «рара», сповнили його серце такою радістю, що воно ледь утрималося в грудях.

За наступні кілька днів вона остаточно повернулася до життя, і він розумів, що це діти відігнали від неї останніх страшних примар. Тепер повітря сповнилося дзвоном дитячих голосів. Босвелл здивовано усвідомив, що насолоджується батьківськими обов’язками.

Це Різдво стало першим, яке вони зустріли всі разом. Вони відвідали подячну службу в каплиці своєї вілли, а потім Кат разом із дочками роздавали даяння та подарунки бідним селянам. Жінки захоплювалися стрункою красунею з біляво-золотим волоссям та зеленими очима, що так добре говорила їхньою мовою. їх так само зачарували й дочки Кат, які вирішили, що краще їм називатися італійськими варіантами своїх імен, і відрекомендовувалися тепер як донна Джанетта й донна Франческа.

Коли їхні кошики спорожніли, цей графів гурт зайшов до таверни, де всім паніям «Вілли Мія» запропонували святкове частування. І доки діти смакували різдвяними солодощами та пестили крихітних котенят, знайдених у дворі таверни, їхня мати насторожено прийняла келих вина від господині Джованни Руссо.

Якусь мить жінки постояли, вивчаючи одна одну. А потім власниця таверни сказала тихесенько, так, щоб її почула лише Кат:

— Якби мені пощастило опинитися в шлюбі з Франциско Стюарті, я все ж пустила б його до свого ліжка, синьйоро контессо.

— Ти нічогісінько про це не знаєш, корчмарко, — просичала Кат.

— Я знаю, що щоразу, лежачи поруч зі мною, він уявляє на моєму місці вас, — почулося у відповідь.

Кат була вражена й раптом мало не заплакала.

— Я не можу, — прошепотіла вона. — Ви не уявляєте, що зі мною виробляли.

Джованна раптом усе збагнула.

— Dio miо! — вражено зітхнула вона. — Тож багаті жінки зі шляхетних родин також від цього не захищені! — І, віддаючися пориву, вона схопила Кат за руки й зазирнула їй в обличчя. — Зі мною таке теж було, синьйоро. Під час тієї клятої останньої війни військо французьких солдатів… — Вона затнулася й плюнула. — Вони зробили з таверни свою штаб-квартиру. Пробули тут майже тиждень, і весь цей час мене випускали з ліжка не більш ніж на кілька годин на день, і то лише щоб я для них готувала, звичайно ж. Вони вбили мого чоловіка, бо він намагався їх спинити. Коли вони пішли, я не думала, що зможу витримати навіть мужицький дотик.

— І все ж таки ви коханка мого чоловіка.

— Підхожий чолов’яга трапився. Він був simpatico, і я його захотіла, — усміхнулася Джованна. — Невже мілорд Франсіско не simpatico для вас? І невже в глибині серця… ви не хочете його?

Прекрасні очі Кат дали Джованні відповідь, якої вона шукала.

— Я молитимуся за вас, моя пані, — тихо мовила вона. І, повернувшись, Джованна пішла від Кат, розуміючи, що назавжди втратила свого ласкавого Франциско.

Розділ 60

Кат розуміла, що вона не перша жінка, що постраждала від рук чоловіків. Але в її серці не залишалося місця ні для чого, окрім власного болю. Тепер вона збагнула, як багато інших страждали так само. А ще усвідомила, що звинувачувала Френсіса в більшості своїх нещасть.

У глибині свідомості її ятрила думка, що, якби він не сплутався з Анжелою ді Лікоза, ніякого викрадення не було б. Проте воно сталося, і тепер, як не бажай, нічого вже не можна було змінити. А якщо вона дозволить убити їхнє кохання, злий дух Анжели святкуватиме перемогу.

Вона боролася із собою кілька днів. Вона тижнями не могла заспокоїтись і часто, прокинувшись серед ночі, починала невпинно крокувати кімнатою. Вона кохала його й усе ж не була впевнена, що зможе витримати дотики його рук. А ще вона боялася, що в ній не лишилося жодної чуттєвості.

Вона розуміла, що сама має зробити перший крок. Уважний до її почуттів, Френсіс сам цього не зробив би. До того ж вона володітиме становищем, тож зможе відступити будь-якої миті, не образивши його.

31 грудня Босвелл поїхав у Рим у справах. Він обіцяв повернутися ще засвітла, щоб вони разом могли зустріти Новий рік. Провівши його, вона кілька годин сперечалася сама із собою, вагалася й зрештою прийняла рішення. Вона визнавала, що їй страшно, та не могла не визнати й того, що знову його хоче.

По обіді, доки служниці перестеляли її велике ліжко постільною білизною, напахченою бузком, а кухарка смажила