Читати книгу - "Історія Лізі"

XVI

Лізі й Дерево Історій

(Скот має що сказати)

1

Коли Лізі реально почала очищати кабінет Скота, робота в неї пішла значно швидше, ніж вона могла сподіватися. І вона ніколи раніше не подумала б, що завершуватиме її разом із Дарлою та Канті, а також з Амендою. Канті спочатку повелася манірно й підозріливо — Лізі здалося, що вони повернулися в часи свого дитинства, — проте на Аменду це не справило ніякого враження.

— То лише акторська гра. Вона облишить усе це й прийде. Лише дай їй трохи часу, Лізі. Почуття сестринства переможе.

Зрештою Кантата і справді прийшла, хоч Лізі мала відчуття, що Канті так і не змогла позбутися думки, що Аменда тоді прикидалася, прагнучи привернути до себе увагу, і що вона та Лізі щось замислили. Мабуть, щось таке, з чого добра не буде. Дарла була спантеличена, не в змозі зрозуміти, як Аменді пощастило одужати і чому сестрам забандюрилося поїхати на їхню стару ферму в Лісбоні, але вона принаймні ніколи не думала, що Аменда тоді прикидалася.

Адже Дарла, зрештою, бачила, якою вона була.

Хай там як, а четверо сестер розчистили і спорожнили довгу плутану анфіладу приміщень, розташованих над сараєм, протягом тижня після Четвертого Липня,[80] найнявши двійко міцних учнів середньої школи, що допомагали переносити важкі речі. Найважчою з таких речей виявився Великий Слон Ідіота, який довелося розібрати (його складові частини нагадали Лізі складові частини людини, що їх вони вивчали на уроках біології в середній школі), а потім спустити вниз за допомогою взятої напрокат лебідки та кількох блоків. Учні середньої школи підбадьорювали один одного криками, коли деталі стола поїхали вниз. Лізі стояла поруч із сестрами й молила Бога, щоб ніхто з хлопців не втратив пальця, засунувши руку під трос, коли він намотувався на блок. Такого не сталося, й на кінець тижня з кабінету Скота винесли все — і те, що призначалося для дарування як літературна спадщина Скота Лендона, і те, що треба було кудись скласти для довготермінового зберігання. А тим часом Лізі сушила собі голову, що ж їй робити з цими тепер порожніми приміщеннями.

Винесли все, проте не зовсім усе — книжкова змія залишилася. Вона й далі дрімала собі в довгій і порожній головній кімнаті — задушливій головній кімнаті, бо кондиціонери повітря звідси теж прибрали. Навіть зі слуховими вікнами, які відчинялися вдень, та кількома вентиляторами, що забезпечували циркуляцію повітря, в кімнаті було дуже жарко. Та й що в цьому дивного? Адже приміщення було не чим іншим, як перебудованим горищем сараю з літературною генеалогією.

Залишилися й бридкі темно-бурі плями на килимі — білий килим слимакового кольору прибрати було не можна, доки не буде винесено книжкову змію. Коли Кантата запитала про плями, Лізі пояснила їй, що з неуважності розлила на килим лак «Вуд Коут», але Аменда знала, що це не так, і Лізі здалося, що й Дарла щось теж запідозрила. Килим треба було винести, але спочатку треба було звільнитися від книжок, а Лізі не була готова розлучитися з ними. Вона й сама не знала чому. Можливо, тому, що вони були останніми з речей Скота, які тут зберігалися, останнім, що залишилося від нього.

Тому вона чекала.

2

На третій день після того, як сестри заходилися прибирати в кабінеті Скота, заступник шерифа Бекман зателефонував Лізі й повідомив її, що у гравійному кар’єрі, біля дороги до церкви в Стекполі, за три милі від її дому, знайдено покинутий «Крузер ПТ» з номерами штату Делавер. Чи не приїде Лізі до офісу шерифа, щоб поглянути на знайдене авто? Вони поставили його на паркувальному майданчику, сказав їй заступник шерифа, де вони тримають конфісковані машини та «наркозасоби пересування» (невідомо, що вони мали під цим на увазі). Ані Дарла, ані Канті не виявили до цього повідомлення особливого інтересу; вони знали тільки, що якийсь дивак шастав навколо, надокучаючи Лізі своїм інтересом до паперів Скота. Диваки не були чимось новим у житті їхньої сестри; у роки слави Скота вони зліталися до нього, як нічні метелики на світло. Найславетнішим серед них був, безперечно, Коул. Ані Лізі, ані Аменда не розповіли нічого такого, аби навіяти Дарлі й Кантаті думку, що цей останній належав до однієї породи з Коулом. Ніхто не згадував про вбитого кота в поштовій скриньці, й Лізі доклала чимало зусиль, щоб схилити до стриманості також заступників шерифа.

Автомобіль на смузі 7 був «Крузером ПТ», не більше й не менше, бежевого кольору, хіба що пофарбований дещо яскравіше, ніж звичайно. Він міг бути тим, який Лізі бачила, коли поверталася додому з Ґрінлона в той довгий, довгий четвер; але він міг бути одним із семи тисяч інших. Саме це вона й сказала заступникові шерифа Бекманові, нагадавши йому, що бачила його тоді, коли він виїхав їй назустріч із-поза червоної заграви призахідного сонця. Той сумно кивнув головою. Вона, звичайно, знала, що це саме та машина. Вона відчула на ній запах Дулея. Вона подумала: Я зроблю вам боляче в тих місцях, до яких ви не дозволяли доторкатися хлопцям, коли танцювали з ними в часи своєї юності, і їй довелося докласти чимало зусиль, щоб не затремтіти.

— Це машина вкрадена? — запитала Аменда.

— Та певно, — сказав Бекман.

До них підійшов заступник шерифа, якого Лізі не знала. Він був високий, зростом футів шість із половиною;[81] здавалося правилом, що всі ці люди мають бути високими. Він був також широкий у плечах. Він відрекомендувався як заступник шерифа Енді Клатербак і потис Лізі руку.

— А, — сказала вона. — Діючий шериф.

Він усміхнувся їй осяйною усмішкою.

— Ні, Норис повернувся. Сьогодні він у суді, але він повернувся. А я знову — колишній заступник шерифа Клатербак.

— Вітаю вас. А це моя сестра Аменда Дебушер.

Клатербак потиснув Аменді руку.

— Радий познайомитися, міс Дебушер. — А тоді сказав, звертаючись до обох: — Цю машину було вкрадено з магазину в Лорелі, Меріленд. — Він подивився на неї, заклавши великі пальці за пояс. — А ви знаєте, що у Франції вони називають «Крузер ПТ» «дорогий Джимі Кеньї»?

Аменда не виявила жодного інтересу до цієї інформації.

— Ви знайшли на ній відбитки пальців?

— Жодного, — сказав він. — Чистісінько. Крім того, той, хто водив цю машину, зняв захисне скло з плафона й розбив лампочку. Що ви думаєте про це?

— Я думаю, це beaukoup[82] підозріло, — сказала Аменда.

Клатербак засміявся.

— Авжеж. Але в Делавері живе один тесля на