Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

діалектики розрізняли ті речі; від них те розрізнення перейшло й до стоїків. Скажу, в чому воно полягає. Одна річ поле, інша — володіти полем. Хіба ні? Адже друге стосується не поля, а тієї особи, яка ним володіє. В такому сенсі «мудрість» і «бути мудрим» — справді різні речі. Думаю, погодишся: те, чим володіють, і той, хто володіє, — не одне і те ж саме. Отож володіють мудрістю, володіє — мудрий. Мудрість — це досконалий розум, допроваджений до чогось найвищого, найкращого; вона є мистецтвом життя. А що таке «бути мудрим»? Не можу сказати, що це — «досконалий розум», але скажу так: це те, що випадає на долю людини, яка володіє досконалим розумом. Отже, чимось одним є довершеність розуму, а чимось іншим — посідання довершеного розуму.

/13/ «Є, — кажуть нам, — тіла різної природи: ось, приміром, людина, а ось — кінь. Далі йдуть порухи душі, враження, що вказують на ті чи інші тіла. Власне, у тих порухах є щось притаманне тільки їм, щось таке, що існує окремо від тіл. Бачу, наприклад, Катона, який проходжується. Відчуття мені вказують на це, душа — вірить. Те, що я бачу, на що спрямовую зір і душу, є тілом. Тоді кажу: «Катон проходжується». Так-от саме те, що я кажу, вже не є тілом, а лише якимсь повідомленням про тіло; одні називають це «висловленням», інші — «звістуванням», а ще інші — «виреченням». Так, коли кажемо «мудрість», то розуміємо щось тілесне; а коли кажемо «він мудрий», то мова йде вже про тіло. Але ж велика різниця, чи вказуєш на нього, чи говориш про нього». — /14/ Припустімо наразі, — бо ще не виголошую власного погляду, — що то різні речі. Але що заважає тому другому бути і чимось другим, і водночас — благом? Щойно я говорив: одна річ — поле, інша — володіння полем. Та й чому б мало бути інакше? Адже одній природі належить той, хто володіє, іншій — те, чим володіють: тут — земля, там — людина. Не так у нашому питанні: однакова ж природа і того, хто володіє мудрістю, і самої мудрості. /15/ Там, окрім того, володіння — це щось одне; той, хто володіє, — щось цілком інше. А тут і те, чим володіють, і той, хто володіє, — в одному, нероздільному. Володіти полем нам дає змогу право, мудрістю — природа. Поле може бути відчуженим і переданим іншому власникові, а мудрість ніколи не полишає свого господаря. Отже, немає підстави порівнювати щось цілком непорівнянне. Я тут почав був говорити, що хоч маємо дві різні речі, все ж і одна, і друга можуть бути благом. Наприклад, мудрість і мудрець: хоч одне й друге є чимсь окремим, але і те, й це, ти погодишся, — благо. Отож, як ніщо не заважає, щоб благом була і мудрість, і той, хто нею володіє, так само ніщо нам не заважає вважати благом і мудрість, і володіння мудрістю, а володіти мудрістю — це бути мудрим. /16/ Я для того хочу бути мудрецем, щоб бути мудрим. Ну, то як? Хіба не назвеш благом те, без чого й друге не буде благом? Ви ж не відмовитесь від свого твердження, що до мудрості, коли б вона давалась не для того, аби нею користуватись у житті, не варто й братися. А що таке, власне, користуватися мудрістю? Бути мудрим! Ось що в ній найцінніше. Ось без чого вона стає непотрібною. Якщо катування — зло, то й бути катованим — зло; тут годі заперечити, бо, відкинувши друге, доведеться визнати, що й перше не є злом. Мудрість — це стан досконалого розуму; бути мудрим — це застосування досконалого розуму в житті. Як же це можливо, щоб благом не було застосування того, що без застосування перестає бути благом? /17/ Запитаю тебе, чи треба стреміти до мудрості. Скажеш, що треба. Запитаю, чи треба прагнути застосування мудрості в житті. Скажеш, що треба. Тим самим даси зрозуміти, що ти б не прийняв її, якби не дозволено було застосовувати її в житті. До чого треба стреміти, те — благо. Бути мудрим — означає, застосовувати мудрість у житті, як промовляти — це застосовувати мистецтво мовлення, а дивитися — застосовувати зір. Отож бути мудрим — це застосовувати мудрість, а до застосування мудрості треба стреміти; отож, треба прагнути бути мудрим, а до чого треба прагнути, те — благо.

/18/ Я вже віддавна картаю себе за те, що мимоволі наслідую тих, кого звинувачую, — трачу слова на з’ясування очевидного. Хто ж бо сумніватиметься, що коли спека — зло, то й пектися на сонці — зло, а коли мороз — зло, то й мерзнути — зло, коли життя — благо, то й жити — благо? Все це — довкола мудрості, а не в ній; ми ж повинні вникати у саму мудрість. /19/ Навіть якщо нам заманеться ширших обріїв, — тут є де поблукати на просторі: досліджуймо природу богів, начатки небесних світил і те дивовижне плетиво шляхів, якими кружляють зорі; розмірковуймо, чи саме до їхнього руху достосовуються й усі наші рухи, чи звідти долинають поштовхи до всіх тіл, до всіх душ; чи також усе те, що називаємо випадковим, насправді пов’язане певним законом; чи справді ніщо в цьому світі не порушиться несподівано, відхилившись від одвічного порядку. Дарма, що ті питання далекі від поліпшення звичаїв, зате вони додають снаги, підносять наш дух до величі тих речей, якими він займається. А все те, про що тільки-но мовилось, навпаки, здрібнює, пригнічує думку і не вигострює, як прийнято вважати, а стоншує її. /20/ Навіщо ж то, заклинаю богами, на ті речі, якщо вже не хибні, то напевно непотрібні, марнуємо пильність, таку потрібну для справ набагато важливіших, набагато кращих? Яку матиму користь, дізнавшись, чи мудрість є щось одне, а «бути мудрим» — інше? Яку матиму користь, дізнавшись, що одне з них благо, а друге не може ним бути? От махну рукою (що буде, те буде!) і, задумавши бажання, кину жереб — хай тобі випаде мудрість, а мені — бути мудрим! І, повір, не будемо в кривді — ні ти, ані я.

/21/ Краще подумай, як мені вказати дорогу, що провадить до мудрості. Скажи, чого я повинен уникати, до чого — прямувати; якими заняттями можу зміцнити занепалий дух; як відігнати від себе ті пристрасті, що наскакують на мене, не