BooksUkraine.com » Фентезі » Гра престолів 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра престолів"

275
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Гра престолів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 167 168 169 ... 253
Перейти на сторінку:
і Джейн Пул, але від Джейн не було жодної користі. Обличчя її набрякло від сліз, і вона тільки й плакала через свого батька.

— Я певна, що з твоїм батьком усе гаразд,— сказала їй Санса, нарешті застібнувши сукню.— Я попрошу королеву дозволити тобі з ним побачитися.

Вона думала, що доброта може трохи піднести дух Джейн, але дівчина просто глянула на неї червоними запухлими очима — й заплакала ще гіркіше. Яка ж вона ще дитина!

Санса теж поплакала — першого дня. Навіть за товстими мурами Мейгорової тверджі, за замкненими на засув дверима важко було не злякатися, коли почалася різанина. Санса виросла під брязкіт зброї у дворі, мабуть, і дня в її житті не минуло, щоб вона не чула дзвону мечів, однак щойно зрозуміла, що бійня справжня, все якось дивно помінялося. Ще ніколи в житті не чула вона цього брязкоту краще, а до нього домішувалися ще й інші звуки: болісне охкання, зойки про допомогу, стогони поранених на порозі смерті. У піснях лицарі ніколи не кричали й не благали зглянутися на них.

Отож вона, плачучи, крізь двері молила розповісти їй, що відбувається, кликала батька, септу Мордейн, короля, свого галантного королевича. Двері відчинилися єдиний раз: пізно вночі, коли до неї в кімнату штовхнули тремтячу, всю в синцях Джейн Пул. «Вони вбивають усіх»,— заверещала дочка стюарда. Вона кричала й кричала. Сказала, що Гончак топором розтрощив двері в її кімнату. На сходах у Вежі правиці валялися тіла, а сходинки тонули в крові. Намагаючись заспокоїти подругу, Санса висушила власні сльози. Спати вони лягли в одному ліжку, горнучись одна до одної, як сестри.

На другий день було ще гірше. Кімната, в якій замкнули Сансу, розташувалася на самому вершечку найвищої вежі в Мейгоровій тверджі. З вікон видно було, що важкі залізні звідні ґрати на брамі опущені, а міст над глибоким сухим ровом, який відділяв дитинець у дитинці від решти замку, піднятий. На мурах чатували гвардійці Ланістерів зі списами й самострілами в руках. Різанина закінчилася, і над Червоною фортецею запала могильна тиша. Не стихали тільки схлипи й голосіння Джейн Пул.

Дівчат годували: твердим сиром, свіжим молоком і хлібом на сніданок, смаженим курчам і зеленню на обід і яловичиною з ячмінним рагу на вечерю,— але слуги, які приносили їжу, не відповідали на Сансині запитання. Того вечора якісь жінки принесли їй трохи одягу з Вежі правиці, і дещо з речей Джейн також, але вони були налякані не менше за Джейн, тож коли Санса спробувала до них заговорити, тікали від неї так, наче в неї сіра чума. Вартові за дверима й далі не дозволяли їй виходити.

«Будь ласка, я маю поговорити з королевою,— просила їх Санса, як і всіх, кого в той день бачила.— Вона схоче зі мною побалакати, я певна. Перекажіть їй, що я хочу її бачити, будь ласка. Якщо не королеві, тоді королевичу Джофрі, якщо ваша ласка. Ми з ним маємо одружитися, коли виростемо».

На заході сонця на другий день задзвонив великий дзвін. Звук його був гулкий і розкотистий, і від протяжного повільного гримотіння Сансу охопив жах. Дзвін усе не стихав, і за деякий час до нього долучилися інші дзвони на Великому септі Бейлора, розташованому на Вісеніїному пагорбі. Цей звук котився над містом, як грім, попереджаючи про близьку бурю.

«Що це? — запитала Джейн, затуляючи вуха.— Чому гудуть дзвони?»

«Король помер». Санса гадки не мала, звідки це знає, але знала напевне. Повільне нескінченне калатання наповнювало кімнату, жалобне, як заупокійна служба. Невже ворог узяв замок і вбив короля? Саме цим пояснюється різанина, яку вони чули?

Спати вона лягала, нічого не розуміючи, схвильована й перестрашена. Чи став королем її прекрасний Джофрі? А може, його теж убили? Вона боялася і за нього, і за батька. Якби ж то він пояснив їй, що відбувається...

Тої ночі Сансі наснився Джофрі на троні, а вона сиділа поряд у золотій мереживній сукні. На голові в неї була корона, а всі знайомі підходили, щоб прихилити коліно й висловити пошану.

Наступного ранку, тобто на ранок третього дня, прийшов сер Борос Блаунт із королівської варти, аби відвести її до королеви.

Сер Борос був потворним чолов’ягою з широкими плечима й короткими кривими ногами. Ніс він мав плаский, щелепи під щоками масивні, а волосся сивувате й тонке. Сьогодні він був одягнений у білий оксамитовий камзол, а його білосніжний плащ застібався на брошку у формі лева. Звір м’яко виблискував золотом, а замість очей мав крихітні рубіни.

— Ви такий вишуканий і гарний сьогодні, пане Боросе,— сказала Санса. Леді завжди пам’ятає про манери, а вона збиралася поводитися, як леді, хай там що.

— Ви теж, міледі,— рівним голосом озвався сер Борос.— Її світлість чекає. Ходімо зі мною.

За дверима стояли вартові — солдати Ланістерів у малинових плащах і з левами на шоломах. Санса змусила себе приязно всміхнутися до них і, проходячи повз, побажала доброго ранку. Оце вперше їй дозволили вийти з кімнати відтоді, як сер Арис Окгарт привів її сюди два дні тому. «Це для твоєї безпеки, люба,— сказала їй королева.— Джофрі не пробачить мене, якщо з його дорогоцінною судженою щось станеться».

Санса гадала, що сер Борос проведе її в королівські палати, а натомість він повів її геть з Мейгорової тверджі. Міст уже знову був опущений. У глибини сухого рову робочі опускали на мотузках якогось чоловіка. Коли Санса зазирнула туди, то побачила на величезних залізних палях унизу нахромлене тіло. Вона швидко відвела очі, боячись запитати, боячись занадто довго задивлятися, боячись, що це може виявитися хтось знайомий.

Королева Серсі чекала в залі нарад, сидячи за довгим столом, заваленим паперами, свічками й кубиками воску для запечатування листів. Такої пишної зали Санса ще не бачила. З благоговінням вона роздивлялася різьблену дерев’яну ширму й двох однакових сфінксів обабіч дверей.

— Ваша світлосте,— мовив сер Борос, коли їх із Сансою провів усередину ще один гвардієць королівської варти — сер Мандон з дивно мертвим обличчям.— Я привів дівчину.

Санса сподівалася, що з королевою буде Джофрі. Але королевича не було, зате прийшло трійко королівських радників. По ліву руч од королеви сидів лорд Пітир Бейліш, у кінці столу — великий мейстер Пайсел, а лорд Вейрис, від якого пахло квітами, стояв. «Усі вони в чорному»,— зненацька зі страхом зауважила Санса. Жалобне вбрання...

На королеві була чорна шовкова сукня з високим коміром, ліф якої від

1 ... 167 168 169 ... 253
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра престолів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра престолів"