Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

Він мовчав і пильно дивився на Фурію. Не схоже, що кураторка обманює, але сам факт того, що всі ці роки вона не казала йому правди, змушував насторожитися.

— Ось, поглянь. Не варто мати медичної освіти, щоб зрозуміти, що людина не могла сама собі завдати таких ушкоджень… Хочеш, я покличу Лору? Вона підтвердить мої слова.

— Не потрібно вплутувати у це Ларису, — Степан підійшов і відкрив папку. На першому ж чорно білому фото він побачив тіло свого батька, що лежало на килимі біля ліжка. Степан добре пам'ятав цей килим. Він лежав на підлозі спальні батьків у їхній квартирі в Монголії… Руки батька були зв’язані за спиною, ноги обплутані маминим шарфом... Все його тіло вкрито ранами і крововиливами. Рани різні — ножові і вогнепальні. Степан похмуро оглянув фото і перегорнув його. Наступне фото містило спотворене обличчя батька. Степан закрив папку, — Чому ви раніше не показували мені це?

— Я не хотіла, щоб ти зірвався і наробив дурниць… Зараз саме час наблизитися до Горомова і поквитатися за все.

— Мене не цікавить помста, — Степан розвернувся до Фурії.

— Що?.. — жінка здивовано поглянула на нього. — Ти хочеш сказати, що пробачиш йому катування і вбивство свого батька?..

— Це не поверне його до життя.

— Стефане… мені соромно за тебе, з цією дівулею ти розм’як!

— Мені байдуже, що ви про мене думаєте.

— Ти ж можеш переглянути папери по зброї і сказати, що ти про це все думаєш?

— Можливо.

— Можливо?

— Ви питаєте — я відповідаю. Кіро Дмитрівно… Я розумію, яку ви затіяли гру. Ви навмисне розповіли Громову про мене. Знаю, що ви не хочете мене відпускати, але я більше не хочу копирсатися у цьому всьому. Я хочу жити НОРМАЛЬНИМ життям.

— Нормальним, кажеш… Громов хоче тебе бачити своїм агентом. І в Африці, і в Колумбії.

— Я ніколи не працював в Латинській Америці.

— Він тебе навчить.

— Ні!

— Ти ж не хочеш, щоб домовлятись довелося використовуючи Ларису? — Кіра Дмитрівна посміхнулася, бо почувши ім’я дівчини, Степан прикипів до неї повним люті поглядом. — Бачу, до тебе починає приходити розуміння...

— Ви не посмієте.

— Я? Чи він?