Читати книгу - "Контрольний укол"

— Та ні наче.

— А що ж Вас так сильно розсердило?

— Я злякався, що хвора може померти.

— Ага. А як же на це відреагувала Поліна Аркадіївна?

— Нормально.

— Вона на Вас не образилася?

— Ні.

— Василю Васильовичу, а у Вас є які-небудь комплекси? Вас в дитинстві однолітки дражнили?

Тут мої вуха спалахнули і затріпотіли, як полум'я на вітрі.

— Ніяких комплексів у мене немає!

— А Ви своїм кривдникам мстилися?

— Нікому я не мстився!!

— Ну, гаразд, гаразд, — зменшив свій натиск слідчий і відкинувся у кріслі, — Ви після чергування де були?

— Пішов додому, в гуртожиток.

– І що там робили?

— Спав!

— Хто-небудь бачив, як Ви прийшли в гуртожиток?

— Не знаю. Вахтерки якраз на місці не було.

— А в кімнаті з ким Ви живете?

— Сам.

— Значить, ніхто не може підтвердити, що Ви були в гуртожитку?

— А навіщо?

— Справа в тому, що Коритіна сама відчинила двері якомусь знайомому.

— Якому знайомому? — до мене почав доходити сенс натяків слідчого. — Так її ж убив чоловік!

— Хто Вам сказав?

— Всі говорять. Адже його заарештували!

— Вже випустили. Він якраз тут і ні до чого.

— Як ні до чого? А хто ж тоді до чого?

— А ось цим я зараз і займаюся…

Від слідчого я вийшов у напівнепритомному стані й попрямував до виходу.

— Василю Васильовичу! — погукала мене Віка. — Заждіть! — в офіційній обстановці вона була зі мною, певна річ, на «ви».

Дівчина перелякано дивилася на моє, напевно, розгублене й бліде обличчя.

— Ну, що там?

— Поліну Аркадіївну убив не чоловік!

— А хто?!

Я знизав плечима. Потім додав:

— А знаєш, кого підозрюють?

— Кого?

— Мене!

Я не пам'ятаю, як я дійшов до гуртожитка. Голова гула від пережитого.

Біля столика вахтера знову нікого не було. Ну що за неподобство? Тебе звинувачують у вбивстві, і ніхто не може підтвердити, що ти сумлінно спав після напруженої праці.

— Михайлівно! Михайлівно!! — заволав я на весь коридор.

Із підсобки вискочила немолода огрядна жінка в синьому технічному халаті й з набитим ротом — вона снідала:

— Фо фкоїлоф?!

— Михайлівно, де Ви ходите?! Тут міліція шастає, вбивство розкриває, а Вас немає на відведеному Вам посту!

— О Гофпоти! — вахтерка обм'якла і притулилася до стіни.

Я спочатку переконався в тому, що їй не загрожує асфіксія погано пережованою їжею, а простіше кажучи, чи вона, бува, не вдавилася, а потім вже обурено пройшов до себе в кімнату.

Заснути я, безумовно, не зміг. Переді мною все ще стояло обличчя слідчого з очима-цвяхами, що колупали мені душу. А в голові звучали його єхидні запитання:

— У Вас є які-небудь комплекси?

— А в дитинстві Вас не дражнили?

Мене знову вдарила гаряча хвиля. Я нервово заходив по кімнаті. Отже, мене підозрюють у вбивстві. Оце так номер! Я хотів допомогти міліції, а зараз самому треба доводити, що ти не верблюд. Втім, своя логіка є і в цього сищика. А що? Молодий гонористий лікар, який вважає себе світилом медицини, обурився тому, що його, бачте, не покликали проконсультувати стан тяжкохворої. І замість подяки за те, що медсестра виміряла артеріальний тиск і хотіла зробити загалом правильний укол, він облаяв її у присутності хворої! Природно, що це образило досвідчену немолоду робітницю. І вона потім, напевно, пішла до нього в ординаторську і обізвала цього юного нахабу капловухим бовдуром!

Я аж зупинився. Було якось незвичайно говорити про себе в третій особі, причому з таким самоприниженням! І що далі? А далі цей «капловухий бовдур», затаївши образу, нікому не сказавши ні слова, їде розбиратися до неї додому. Та впускає його у квартиру. Після нічного скандалу й «домашнього концерту» з чоловіком вона, безперечно, збуджена і вихлюпує йому в очі все, що про нього думає. Той, зорієнтувавшись в обстановці (чоловік до нестями п'яний), хапає ніж і… А що? Цим лікарям не звикати різати. Все. В'язниця. Від п'яти до десяти. Або більше.

Я знесилено сів на ліжко. Як казав у таких випадках мій тато: «Є конкретна пропозиція — треба щось робити!». Саме так: щось! Розповісти всю правду слідчому Касьянову? Але, по-перше, особливого бажання бачити його я щось не відчував, а, по-друге, навряд він мені повірить: подумає, що я вивертаюся, намагаюся виправдати себе. Треба шукати справжнього вбивцю.

Є одна зачіпка. Зять Пономаренко. Адже він про щось домовлявся з кимось із докторів. Швидше за все, схема була такою. Старих хворих родичів