Читати книгу - "Як не скарб, то пожежа"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тату, не сварися, — Миколка врізався нарешті в батька і міцно обхопив його руками. — Ось же гроші, всі, до копієчки! Бачиш, навіть пломба ціла! А там, у ямі, ще один бандит сидить. Ми тут, цеє… Скарби шукали древні, ну, знаєш, козака Чорнорота, і так захопилися, що проґавили останній автобус. І в мене, як на лихо, на мобілці ще й грошей не лишилося! Ніхто нас не схотів підібрати, доки ми на трасі стояли! От ми й повернулися до лісу. А потім ці бандити… А ще я спочатку хреста звалив на цвинтарі… Ну, бери ж ти гроші нарешті!
— Чуєш, Петровичу, — реготнув хтось із підлеглих — з тих, що одягали наручники на Косуху та Бекаса, — це скидається на спробу дати хабаря посадовій особі під час виконання. Так що ти давай… Вживай якихось заходів…
І всі міліціонери радісно загиготіли.
Пилип Петрович послухався і вжив заходів. Він підняв свою величезну, як заступ, долоню так, наче хотів ляснути сина по м’якому місцю, та натомість впав на коліна і обійняв його так міцно, що Миколка тільки квакнув.
— Ти хоч уявляєш собі, як я за тебе злякався! — не притишуючи, втім, голосу, закричав старший лейтенант Маковій. — За вас усіх! Та якби з тобою… з вами… щось трапилося, я не знаю тоді, що би я робив! Я…
— Тату, — шокований Миколка вирвався, чи, точніше, викрутився з батькових обіймів, — ти що це, плачеш? Тобі за посадою не можна! Догану впаяють! Ну, припини…
— Не твоє діло, що мені можна, а що ні! — закричав батько ще гучніше і підозріло хлюпнув носом. — Він мене ще вчити буде! Шмаркач! Молокосос! Ану всі до машини кроком руш! Пакуйтеся всі на заднє сидіння! А де, — тут Пилип Петрович на мить замовк і озирнувся, — Данилко з Діаною?
— Ми тут, — озвалося з-за дерева. Вони саме згортали намет, що його витяг з ями один із міліціонерів разом з Кістяком. — Уже закінчуємо!
Пан Маковій зітхнув, голосно, як перший паротяг, і подивився на своїх підлеглих.
— Ну от, і що з такими дітьми робити накажете, га? Квіти життя, називається…
— Але ж ми знайшли гроші! — знову встряг Миколка. — Хоча й випадково, якщо чесно. Але ж знайшли!
На це батько вже нічого не сказав. Він простежив, як грабіжників завантажують в міліцейську машину, як один із підлеглих сідає за кермо бандитського джипу, підійшов до «Тойоти», розчахнув задні дверцята і лише тоді озвався до незвично мовчазного Семка.
— Ну, а ти що скажеш, Семку Скорик? Я гадав, що в тебе є голова на плечах, на відміну від мого шалапута…
— Нічого не скажу. Тільки… — Семко глибоко вдихнув і випрямив спину. — Це була моя ідея…
Глава 13— Дядьку Пилипе, а можна одне питання?
— Спробуй, Даниле-майстре.
— Хто з батьків першим ударив на сполох?
Пан Маковій на мить відвернувся від лобового скла, щоби глянути на малого. Вони мчали додому, поверталися в рідне містечко, і Команда Мрії у повному складі розслаблено куняла на задньому сидінні його «Тойоти». Та Данилко навіть у напівсні залишався справжнім журналістом.
— А ти як думаєш? Здогадайся! — відповів Пилип Петрович і сам собі дуже здивувався. Насправді він хотів сказати: «Ось приїдеш додому, там про все дізнаєшся!»
— Та ну, що тут вгадувати. Мій тато, правда ж?
— Правда, Даню, чиста правда. Як ти вгадав?
— Просто в нас відбій о десятій вечора. Тато, мабуть, хотів побажати мені доброї ночі, зазирнув до кімнати, а мене нема…
— Відбій — це звучить жахливо! — промовила сонна Діанка.
— Та нічого не жахливо, — заперечив старший лейтенант. — Класно звучить! Я підтримую. Треба й собі таке вдома завести! І за порушення режиму відразу саджати до карцеру! Ех, відбити б вам усім одне місце, щоби тиждень стоячки снідали! І обідали! Знали б тоді, як батькам нерви тріпати! Так гляди ж — вони ще й винагороду отримають!
— Яку ще винагороду, тату? — продер очі Миколка.
— Грошову, яку ж іще! — пан Маковій аж завібрував від гніву. — Банк призначив.
— І багато? — поцікавився Семко, зручніше вмощуючи голову на м’якому сидінні.
— Десять відсотків від суми вкраденого.
— Десять від… десять тисяч гривень? — Миколка аж підстрибнув, вмить забувши про сонливість. — Тобто по дві з половиною тисячі кожному з Команди?!
— Хоч чомусь тебе в школі навчили, — саркастично підтвердив Пилип Петрович. — Ну там, ділити, множити… Саме так, синку.
— Так це ж класно! — надихнувся Миколка майбутніми перспективами, але, почувши, як невдоволено скрегоче за кермом батько, поквапився додати. — Ти не хвилюйся, тату, я з тобою теж поділюся. Купимо тобі новий
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як не скарб, то пожежа», після закриття браузера.
