Читати книгу - "Айвенго (укр)"

Діставшись після цих пригод до намету хазяїна, Гурт усе йому розповів. Лицар Позбавлений Спадку був здивований щедрістю Ревеки не менш, ніж великодушністю розбійників. Утім, він недовго міркував про всі ці дивні події, бо хотів швидше лягти спати. Йому було конче потрібно як слід відпочити, аби набратися сил для завтрашнього змагання.

Настав безхмарний чудовий ранок. Сонце тільки-но з'явилося на обрії, і найбільші гультяї або найревніші з глядачів уже потяглися з різних боків зеленого лугу до арени, прагнучи зайняти зручні місця. Слідом за ними з'явилися маршали зі своїми прислужниками та герольди. Вони мали скласти списки учасників загального турніру; кожен лицар повинен був указати, на чиєму боці він збирається виступати. Подібна обережність мала на меті забезпечити рівномірний розподіл бійців і запобігти чисельній перевазі тієї чи іншої партії.

Відповідно до звичаїв турнірів, лицар Позбавлений Спадку був визнаний главою першої партії, Бріан де Буагільбер, як кращий після нього боєць попереднього дня, — главою другої. До нього приєдналися, звичайно, усі призвідники турніру, за винятком Ральфа де Віпонта, який ще не одужав після свого падіння. З обох боків не бракувало доблесних і знатних лицарів.

До десятої години ранку все поле навколо арени заповнили вершники, вершниці та пішоходи, що поспішали на турнір. Незабаром заграли сурми, сповіщаючи про прибуття принца Джона та його почту, а за ними й цілої юрби лицарів. Приїхали й Седрик Сакс із леді Ровеною, але без Ательстана, котрий одягнув бойовий панцир і заявив, що стане до лав бійців. На превеликий подив Седрика, він записався до партії Бріана де Буагільбера.

Седрик рішуче заперечував проти нерозважливого вибору свого друга, але у Ательстана була особлива причина приєднатися до партії тамплієра. Він був незадоволений тим, що герой минулого дня за правом переможця обрав Ровену королевою свята, бо це, як йому здавалось, зашкодило його власному сватанню. Упевнений у своїй незламній силі і переконаний підлесниками в тім, що він надзвичайно вправний у бою, він зважився не тільки залишити лицаря Позбавленого Спадку без своєї могутньої допомоги, але й при нагоді обрушити на нього всю вагу своєї бойової сокири.

Оскільки принц Джон натякнув, що йому хотілося б забезпечити перемогу партії призвідників, де Брасі та інші наближені до принца лицарі записалися до цієї партії. З іншого боку, багато славних лицарів саксонського і норманського походження — уродженців Англії та з чужих країн — записалися до супротивної партії, бажаючи виступити під проводом такого чудового бійця, яким показав себе лицар Позбавлений Спадку.

Як тільки принц Джон помітив, що обрана королева турніру під'їхала до арени, він із найлюб'язнішим виглядом поскакав їй назустріч, зняв капелюха і допоміг зійти з коня, а слідом за ним весь його почет зняв капелюхи, а один з найповажніших сановників спішився і схопив за вуздечку її коня.

— Як бачите, — сказав принц Джон, — ми перші подаємо приклад виявлення вірнопідданських почуттів королеві кохання й краси. Шляхетні дами, — звернувся він до галереї, — прошу іти слідом за вашою володаркою, якщо бажаєте, у свою чергу, удостоїтися таких само почестей.

З цими словами принц повів леді Ровену до тронної ложі, а найвродливіші й найзнатніші з присутніх дам поспішили слідом за нею, намагаючись сісти якнайближче до своєї тимчасової королеви.

Коли леді Ровена посіла своє місце, залунала урочиста музика, яку наполовину заглушили привітальні крики юрби. Блискуча зброя й обладунки лицарів сліпучо блищали на сонці; бійці скупчилися по обох кінцях арени і гаряче обговорювали розташування своїх сил.

Герольди закликали до мовчання і зачитали правила турніру. Бійцям заборонялося колоти мечами, а дозволено було тільки рубати. Їм надавалося право пускати в хід палицю чи сокиру, але аж ніяк не кинджал. Той, хто упав з коня, міг продовжувати бій тільки з пішим супротивником. Вершникам же заборонялося нападати на пішого. Якщо вибитий із сідла був не в змозі підвестися сам, його зброєносець або паж мав право вийти на арену і допомогти своєму хазяїнові вибратись із сутички, але в такому разі лицар вважався переможеним і програвав свого коня і зброю. Бій мав припинитись, як тільки принц Джон кине на арену свійжезл чи тростину. Це був запобіжний захід на той випадок, якщо змагання буде надто кровопролитним і тривалим. Кожен лицар, який порушив правила турніру або якось інакше згрішив проти законів лицарства, підлягав позбавленню обладунку; після цього йому на руку надягали щит, перевернутий нижнім кінцем вгору, і садовили його верхи на огорожу на загальне осміяння.

Оголосивши правила, герольди закликали всіх добрих лицарів виконати свій обов'язок і здобути прихильність королеви кохання і краси. Тоді з обох кінців арени виступили лицарі і вишикувались один проти одного подвійними рядами; проводир кожної партії посів місце в центрі переднього ряду, розмістивши спочатку своїх бійців.

Красиве і разом з тим жахливе видовище являли собою ці лицарі, які хвацько сиділи на конях, у багатих обладунках, готові кинутися в запеклий бій. Немов залізні статуї, височіли вони на своїх бойових сідлах і з таким же нетерпінням очікували сигналу до битви, як їхні баскі коні, що дзвінко іржали і били копитами, виражаючи бажання ринутися вперед. Лицарі підняли довгі списи, на відточених вістрях заблищало сонце, плюмажі й вимпели заколивалися над шоломами. Так вони стояли, поки маршали перевіряли склад партій. Рахунок підтвердив, що всі зібрались. Тоді маршали залишили арену, і один з них громовим голосом вигукнув:

— Laissez aller![15]

Труби засурмили, списи разом схилились і