Читати книгу - "Червоне і чорне, Стендаль"

Кожне в'їдливе слово чоловіка краяло серце пані де Реналь. Але Жюльєн все ще перебував в такому екстазі від тих великих подій, які протягом кількох годин проходили перед його мисленим зором, що йому важко було враз спуститися на землю й прислухатись до грубих зауважень пана де Реналя. Нарешті він відповів йому досить різко:

- Я нездужав.

Тон його відповіді міг би образити й не таку вразливу людину, як вер’єрський мер. Йому схотілося негайно вигнати Жюльєна, і його стримало тільки те, що він узяв собі за правило ніколи не поспішати в справах.

«Цей нікчемний хлопчисько,- подумав він,- створив собі певну репутацію в моєму домі. Вально може взяти його до себе або він одружиться з Елізою і в обох випадках у глибині душі сміятиметься з мене».

Незважаючи на всі його мудрі міркування, невдоволення пана де Реналя все-таки вибухнуло в грубій лайці, яка помалу роздратувала Жюльєна. Пані де Реналь насилу стримувала сльози. Як тільки сніданок кінчився, вона попросила Жюльєна провести її на прогулянку і подружньому сперлася на його руку. Але на все, що йому казала пані де Реналь, він тільки повторював стиха:

- Ось вони які, ці багатії!

Пан де Реналь ішов поруч з ними; його присутність іще збільшувала лють Жюльєна, який раптом помітив, що пані де Реналь підкреслено сперлася на його руку. Жюльєну стало гидко, він різко відштовхнув її і відсмикнув свою руку.

На щастя, пан де Реналь не побачив цього нового зухвальства, його помітила тільки пані Дервіль; її подруга розплакалась. Саме в цю хвилину пан де Реналь почав кидати камінням в якусь сільську дівчинку, що йшла забороненою стежкою через плодовий сад.

- Пане Жюльєн, благаю вас, вгамуйтеся, подумайте, що в усіх буває поганий настрій,- поквапливо сказала йому пані Дервіль.

Жюльєн кинув на неї холодний погляд, в якому відбилася безмежна зневага.

Цей погляд здивував пані Дервіль; але він вразив би її ще більше, якби вона вгадала його справжнє значення; вона прочитала б у ньому якусь невиразну надію на найлютішу помсту. Безперечно, саме такі хвилини приниження створюють робесп'єрів.

- Ваш Жюльєн якийсь несамовитий, він лякає мене,- прошепотіла пані Дервіль своїй подрузі.

- Як же йому не гніватись? - відповіла пані де Реналь.- Після того, як він домігся від дітей таких чудових успіхів, яке це має значення, коли він перебуде один ранок, не навчаючи їх? Ні, справді, чоловіки дуже грубі.

Вперше в житті пані де Реналь відчула щось схоже на бажання помститися своєму чоловікові. Люта зненависть Жюльєна до багатих готова була от-от вибухнути. На щастя, пан де Реналь покликав садівника і заходився разом з ним обгороджувати протоптану через садок стежку колючим гіллям. Жюльєн не відповідав ні слова на всі ті милі речі, які він чув під час прогулянки від своїх супутниць. Як тільки пан де Реналь відійшов, обидві подруги, пославшись на втому, взяли Жюльєна попід руки.

Він ішов між двома жінками, розчервонілими від хвилювання й збентеження, і який дивний контраст являло поряд з ними його бліде обличчя, погордливий, похмурий і рішучий вираз. Він зневажав обох жінок і всі ніжні почуття.

«От лихо - казав він сам собі. - Немає в мене навіть п'ятисот франків ренти, щоб закінчити навчання. Ех, послав би я його під три чорти!»

Поринувши в свої похмурі думки, Жюльєн ледве чув ласкаві слова обох подруг; те, що доходило до його свідомості, здавалося йому безглуздим, дурним, безпорадним, одне слово - «бабським базіканням».

Пані де Реналь, аби про щось говорити і якось підтримати розмову, між іншим сказала, що її чоловік приїхав сьогодні з Вер'єра, бо сторгував у одного фермера кукурудзяну солому (в цих краях матраци набивають кукурудзяною соломою).

- Чоловік зараз уже не повернеться до нас,- додала пані де Реналь.- Вони з садівником і камердинером перетріпуватимуть матраци в усьому домі. Вранці вони вже понабивали всі матраци на другому поверсі, тепер пішли на третій.

Жюльєн змінився на обличчі; він якось дивно глянув на пані де Реналь і, прискоривши ходу, пішов з нею трохи вперед; пані Дервіль не стала їх доганяти.

- Врятуйте мене,- сказав Жюльєн пані де Реналь,- тільки ви можете це зробити. Ви знаєте, що лакей мене страшенно ненавидить. Я мушу признатись вам, пані, що в мене є один портрет, я його сховав у матраці свого ліжка.

Почувши це, пані де Реналь теж зблідла.

- Тільки ви, пані, можете зараз зайти в мою кімнату. Пошукайте так, щоб ніхто не помітив; у тому кутку матраца, що ближче до вікна, ви знайдете маленьку картонну коробочку, чорну й гладеньку.

- І в ній портрет? - вимовила пані де Реналь, ледве тримаючись на ногах.

Жюльєн помітив її збентеження і негайно скористався з цього.

- В мене до вас іще одне велике прохання: благаю вас, пані, не дивіться на цей портрет - це моя таємниця.

- Це таємниця! - повторила ледве чутно пані де Реналь.

Але, хоч вона й виросла серед людей, що чванились своїм багатством і були байдужі до всього, крім наживи, кохання вже збудило в ній великодушність. Вона була прикро вражена, але з найщирішою самовідданістю почала розпитувати Жюльєна про деякі подробиці, потрібні для того, щоб як слід виконати його доручення.

- Отже,- повторила вона, ідучи,- кругла коробочка з чорного картону, зовсім гладенька.

- Так, пані,- відповів Жюльєн тим суворим тоном, який з'являється в людини у хвилини небезпеки.

Бліда, немов ідучи на смерть, вона зійшла на третій поверх. На довершення всіх мук вона відчула, що ось-ось знепритомніє; але свідомість того, що вона мусить допомогти Жюльєнові, повернула їй сили.

«Треба за всяку ціну дістати цю коробочку»,- казала вона собі, прискорюючи ходу.

Вона почула, як її чоловік розмовляє з лакеєм саме в кімнаті Жюльєна. Але, на її щастя, вони перейшли в дитячу кімнату. Вона підняла матрац і засунула руку в солому так рвучко, що подряпала собі всі пальці. Але, хоч вона й була дуже чутлива до болю, зараз вона його навіть не помітила, бо майже тої самої хвилини намацала гладеньку поверхню картонної коробочки. Вона схопила її і вибігла з кімнати.

Ледве позбулася вона