Читати книгу - "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Старицький М. П."

Хома. Буде з нас і того, аби було по чарці та чим закусити мокруху.

1-й парубок. Ти б, Дмитро, збігав та привів швидче дівчат!

Дмитро. Хай йому біс! Усе для вас бігай, та бігай, та носи всячину... Он я й оте насилу дотарабанив!

2-й парубок. Та ти ж молодий: перший рік парубкуєш,- то можна для товариства послужити.

Дмитро. Е, добре казати! Набігаєшся, а як прийдеться до чарки, то послідня!

Хома. Я вже, Дмитрусю, тебе не обділю.

Дмитро. Та за вас ще можна жити... Тільки по дівчат нема чого бігати; там Грицько з ними...

1-й парубок. Ну, так давайте хоч покуримо!

2-й парубок. Давай, давай!

Дмитро. А дай которий мені тютюну, бо клятий Берко мені такого втелющив, що тільки доторкнись до папуші, так так тобі, як попіл, мов порохом зараз візьметься!

1-й парубок. Та то він тобі капусти насушив та й дав: бачить, що дурний.

Дехто. Або Рухля лопуха нашаткувала!

Сміх.

Дмитро. Тю на вас! Я, може, й загрянишного курив, не то що...

Дехто. Ого-го-го!

Хома. На мого, коли хоч.

Дмитро. Давайте, спасибі вам!

Хома (одійшовши, до себе). Не знаю, чи Маруся одважилась сама сюди прийти? Я бачив, як вона виходила з хати, а далі пантрувати було небезпечно... Коли з дівчатами прийде, значить, була. Страшно чогось і мені... чим то скінчиться? Але, щоб пливши, пливши... пуститись на дно перед самим берегом? Ні! Занадто вже я натерпівся, накатувався! Давити треба усе, що попаде під ноги. Або дістану тебе, або вже ти нікому не достанешся!

Впродовж цього монологу парубки посідали мальовничими групами; то курили люльку, то кресали, то тихо балакали, розлягшись. Голоси дівчат (здалеку). А де ви там? Го!

1-й парубок. Го-го-го!

2-й парубок. Сю-ди-и!

Ті ж і Галина з дівчатами та Грицько.

Галина (виходе перша з Грицьком). Та куди вас занесло? Я, їй-богу, не хочу й зоставатись, тут така страховина! Он і млин відьмачий!

Грицько. Чи вже й зо мною боїшся?

Галина. З тобою ні.

Грицько. І в млин би пішла?

Галина. На край світа!

1-я дівчина. Присяйбі, не піду далі!

2-а дівчина. І який дідько сюди завів?

3-я дівчина. Та Хома ж.

1-а дівчина. Якраз до своїх родичів, у болото!

Усі купчаться з жахом.

1-й парубок. Та йдіть, не царамоньтесь!

2-й парубок. Чорти ж вас бояться, як ладану!

3-й парубок. Не займуть!

Дмитро (накрившись білим, забігає їм ззаду). У-гу- гу-гу!

Дівчина. Ой цур тобі! Пек тобі!

1-й парубок. Здорова!

1-а дівчина. Та ну тебе!

2-й парубок. Чого пізно?

2-а дівчина. Вигадай!

3-й парубок. Де тинялись?

3-я дівчина. Помоглось.

4-й парубок. Скучили?

1-а дівчина. Ми за вами не дуже... Обійдемось! Ану, «Зіроньки» почни!

Ох, і зійди, зійди

Ти, зіронько та вечірняя!

Ох, і вийди, вийди,

Дівчинонько моя вірная!

Аж до кінця діалогу Хоми з Грицьком співають остатні куплети pianissimo.

Грицько (здоровається й одводить Хому набік). Ти казав, що Маруся прийде, а її нема.

Хома. Невже не пішла... вернулась би то?.. Не сподівавсь я, щоб вона злякалась... а от...

Грицько. Досадно!

Хома. А тобі хотілось би з нею бачитись?

Грицько. Мені треба з нею бачитись, це все гризе мене... Як глянув на неї, що як з хреста знята, то в мене аж душа перевернулася!

Хома. Так би то шкода?.. А Галина ж як?

Грицько. Та Галина мені до вподоби: дівчина славна, щира... Тільки як подумаю про Марусю... Слухай, Хомо, коли б я допевнивсь як! Невже вона за Потапом гине?

Хома. Рад би я тобі, голубчику, всю правду з’явити, так дівоче ж серце - колодязь; одно тільки тобі скажу, що Марусину вдачу я знаю... Коли їй потурати і перед нею киснути, то вона з зневагою на це дивиться, їй обрида легка здобич; а от коли на неї той, що до вподоби, не зверта уваги і до другої липне, то в неї до його таке спалахне кохання, що опалить вогнем!

Грицько. О, вона така!

Хома. Отож! Ти замітив учора, як я сказав про Потапа, так у неї з радості аж очі засяли!

Грицько. Замітив... бодай би мені краще очі повилазили!

Хома. Так отож тобі й треба прикинутись байдужим до неї, щоб роздратувати її серце!

Грицько. Трудно...

Хома. Але для такої кралечки можна й присилувати себе... Я тобі, голубчику, як брату рідному, хочу допомогти: мені спарувати вас, то нема більше втіхи - вір!