Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

Від невеселих думок Варю відволік стук у двері.

- Єлизавета, я можу до тебе зайти? - почула вона голос Марії Степанівни.

Приготувавшись знову вислухати якісь шпильки, дівчина підійшла до дверей, відчинила їх і з викликом подивилася на свекруху.

- Я розумію, що ти остання людина, до кого я б звернулася з проханням, але зараз у мене немає вибору. Оксанка у подруги, Павла я відправила за дорученням, я чекаю нового вчителя Софійки, ти єдина у кого немає заняття. Справа в тому, що Дмитро забув вдома документи, зараз він чекає важливого клієнта, а після зустрічі відразу ж в аеропорт, летить до партнерів і ці папери будуть йому потрібні. Відвези їх йому, будь ласка. Я вже викликала таксі.

Замість того, щоб залишатися в будинку і чекати чергових нападок з боку свекрухи, краще було погодитися на поїздку. Принаймні, можна буде побути наодинці з самою собою, не побоюючись, що увірветься якась розгнівана фурія і буде висувати претензії. Почувши Варіну згоду Марія Степанівна якось аж надто задоволено посміхнулася, змусивши дівчину внутрішньо зібратися в очікуванні підступу. «Цікаво, що вона задумала? Навіщо їй потрібно, щоб я поїхала до чоловіка? »- питала сама себе Варя, сідаючи в таксі і притискаючи до себе папку з документами.

Охоронець при вході в офіс Дмитра якось здивовано подивився на неї, але все ж ввічливо пояснив, як знайти кабінет директора. Коли Варя увійшла, секретарки на місці не виявилося. Вона постояла, потопталася в нерішучості, почекала пару хвилин, але та не з'явилася. Двері до її шефа, мети Варіного відвідування, були прочинені, і вона туди рушила, але не увійшла, оскільки раптово почула розмову, яка стосувалася її персони, що змусило її завмерти і прислухатися. Підслуховувати було не в її правилах, але зараз їй доводилося через багато переступати, і якщо ця розмова могла відкрити завісу над дивним життям Ліз, то вона повинна була її почути, навіть ціною своїх принципів.

- Ні, скільки не пояснюй, мені все одно не зрозуміло. Навіщо ти привіз Ліз в свій будинок? Невже ти до неї небайдужий після твоїх запевнень у зворотному і після всього того, що вона зробила, - почула Варя незнайомий жіночий голос, який дзвинів від гніву.

- Марго, не говори дурниць! - відгукнувся Дмитро. - Ти ж знаєш всю історію нашого шлюбу і повинна розуміти, що після того як Ліз мені допомогла, я не можу її просто кинути.

- Але ти збирався з нею розлучитися, ти обіцяв. А сам панькаєшся з нею. Навіщо ти взагалі поїхав за нею в цю Таормину? Нехай би її батьки забирали! - продовжувала дратуватися Марго.

- Якщо я обіцяв, значить розлучуся, нехай тільки вона видужає. Я, по-моєму, не давав тобі приводу в мені сумніватися. А поїхав я за нею по одній простій причині, я - її чоловік поки що, - в голосі Дмитра так само стали проявлятися жорсткі нотки. - І давай припинимо ці з'ясування стосунків.

- Добре, милий. Ти маєш рацію, не варто сваритися, тим більше через твою дружину, - голос Марго з роздратованого перетворився в солодкаво-нудотний. - Тим більше я так за тобою скучила.

- Марго, зараз не час, - спробував її зупинити Дмитро - Ми на роботі. Ти ж знаєш, як я до цього ставлюся.

- Годі тобі, переступи ти хоч раз через свої принципи, - продовжувала вона воркувати. - У нас є час до зустрічі з твоїм партнером, секретарку я відпустила, так що ніхто нам не завадить.

Залившись рум'янцем, Варя відскочила від дверей. Підслуховувати, як її так званий чоловік віддається любовним утіхам, не входило в її плани. Тому крадькома навшпиньки, вона повернулася до вхідних дверей і сильно грюкнула ними.

«Ну, тепер, можна - промайнуло у неї в голові. - Треба бути абсолютно глухим, щоб цього не почути ». Для підстраховки, тупаючи як слониха, вона пройшла до тих дверей і призупинилася. Вона подумала вже не перекинути їй стілець, а може навіть стіл, але засумнівалася у власній силі, внаслідок чого обмежилася двома рішучими ударами в двері і увійшла.

Дмитро сидів у великому шкіряному кріслі за таким же великим письмовим столом, на куті якого, закинувши ногу на ногу, сиділа Марго. Вона була того ж типажу, що і Ліз. На ній були білі штани, які щільно облягали її округлі стегна і василькового кольору блузка з білим геометричним візерунком і таким глибоким декольте, що здавалося варто Марго трохи нахилитися вперед, як усе її багатство четвертого розміру вискочить із стискаючої його тканини. Варя розгледіла, що у неї були великі блакитні очі, і, якби не неприродньо довгі нарощені вії, можна було б сказати, що вони красиві. І взагалі вона вся здавалася якоюсь неприродньою: донезмоги висвітлене волосся, занадто тонкі брови, здавалося виведені під лекало, занадто довгі нігті з ретельно зробленим манікюром, сліпуче яскрава помада ...

«Можливо саме такі жінки йому подобаються», - подумала Варя і спробувала за непроникним виразом обличчя Дмитра розгледіти його справжні почуття.

Марго сиділа з нудьгуючим виглядом, схрестивши на грудях руки, надувши губки і дивлячись прямо перед собою. Варя ж включила в хід всю свою логіку і проникливість, міркуючи ким же для Дмитра могла бути Марго. Те що вона його коханка, в цьому сумнівів бути не може. Але ось наскільки серйозно він до неї ставиться? Чи є вона для нього людиною, якій він довіряє свої почуття, переживання, думки?

«Чому мене взагалі це турбує? - подумала Варя. - Він чужа для мене людина, нехай хоч десять коханок заводить. Мені яке до цього діло? »

- Ліз, що ти тут робиш? - перервав низку її думок Дмитро.

- Ось, Марія Степанівна попросила тобі привезти, - сказала Варя, простягаючи папку. - Сказала, що тобі це терміново знадобиться.

Дмитро взяв простягнуті документи, погортав і здивовано знизав плечима.

- Напевно, мама щось переплутала.

- Або твоя дружина просто знайшла дурний привід приїхати до тебе в офіс, - втрутилася незадоволеним тоном Марго. - Привіт, Ліз. Ти що мене не впізнаєш? Або твоя фальшива амнезія все ще прогресує?