Читати книгу - "Магічна академія Вастус, Julybookss"

Дні летіли з шаленою швидкістю, зранку пари, вечером додаткові заняття, а ще мої вечори тепер займав Рейнард. Ми ходили в ресторани, гуляли містом навіть відвідували театр. Він став частиною мого життя, і він так швидко вписався в мій ритм, що мені деколи ставало страшно. Здавалось ніби він зажди мав бути поруч зі мною. Мене з одного боку лякала ця прив'язаність, але з іншого я була щаслива. Поряд зі мною людина, яка про мене піклується, вислухає, допоможе.
Такі думки пролітали в моїй голові, поки професор артефактики читав чергову лекцію. Я не могла дочекатись вечера, щоб ми з Рейом побули наодинці. Не як професор і адептка, а як справжня пара. Від думок мене відволік тріск, я підняла голову і помітила тріснутий олівець в руках Алекса.
- З тобою все гаразд? - хлопець останнім часом був дуже похмурим і ми взагалі майже не розмовляли.
- Все ок. - коротко відповів Алекс і зробив вигляд, що слухає лекцію.
Я не збиралась від нього відставати і вже по закінченню пари почала задавати питання.
- Ти останнім часом дивний. - сказала я хлопцю. - Це через той лист від родини? Невже щось серйозне? Я можу чимось допомогти?
- Ти не допоможеш. - сумно усміхнувся хлопець. 
- То хоть розкажи, що з тобою.
- Я тепер заручений. Після сесії весілля.
- О...- не знайшла, що й сказати - Ти коли встиг? І хто вона?
- Твоя сусідка, Елізабет.
- Ти жартуєш?! - я була шокована. - Ви ж недавно познайомились.
- Ми то недавно, а вот наші батьки давно домовились, що ми з нею одружимось.
- Ну вона вроді непогана дівчина.
- Непогана. - погодився хлопець. - Просто я її зовсім не знаю. Я хотів сам вирішувати з ким мені одружуватись.
- Так тобі ніхто не заважає вирішувати. Познайомся з дівчиною ближче, можливо вона якраз твоя пара. А як ні, то думаю вже зможете домовитись з батьками. Не думаю, що вони будуть руйнувати долі своїм дітям.
- Ти справді так думаєш? - з надією в голосі запитав хлопець. 
- Та звичайно. Тим більше мені здається, що ти їй подобаєшся. І взагалі з вас би вийшла непогана пара.
Решта дня пройшла як в тумані, я не могла дочекатись зустрічі з Реєм. Вечером я вирішила заскочити до нього в кабінет, та трохи його відволікти. Він як завжди напевно перевіряє до ночі робити студентів, а наступного дня ходить злий на всіх. Вже підходячи до дверей його кабінету, помітила, що вони були не до кінця зачинені. В кабінеті хтось був, і до мене доносились уривки фраз.
- Ти надто тягнеш час, Рей. - впізнала голос ректора. - Мені потрібно знати чи вона в цьому всьому замішана.
- І що ти від мене хочеш? - запитав Рейнард. - Я проводжу з нею багато часу, але так і нічого підозрілого не побачив.
- То стань для неї ближчим, - виділив останнє слово ректор. - щоб вона почала тобі більше довіряти. 
- Ти хочеш щоб я з нею переспав? - обурився професор.
- Ти дорослий хлопчик, розберешся.
- І тобі її не шкода? - прозвучав голос професора. - А якщо вона ні в чому не винна?
- Не переживай, - запевнив його ректор. - в разі чого, переведу її на інший факультет і не будеш з нею зустрічатись. Зроби все що треба, щоб вияснити чи адептка Річардс замішана в цьому. Надіюсь ти мене поняв.
    Моє серце ніби випригнуло з грудей, потрібно було тікати звідти чим швидше щоб мене не побачили, що я й намагалась зробити. Сльози текли рікою, я ледве бачила куди йду. Забігла в кімнату, зачинила за собою двері та ридаючи сповзла на підлогу. Це все була гра! З самого початку він притворявся, щоб дізнатись чи я нападаю на тих студентів. Я розміла й навіть в певній мірі приймала його підозри. Я з чужого світу, вони не знають, що це за світ. Ще й напади почались після того, як я сюди попала. Та його слова, поцілунки, все було брехнею. Якою ж я дурою була, невже не могла догадатись, що такий як він не може влюбитись в просту адептку. А я, я обіцяла собі більше не ставати на ці граблі. То чому зараз так боляче? Чому серце розривається на кусочки? Коли мене зрадив Саша, було боляче, а зараз просто нестерпно. Відчуття ніби мною погрались. І як я могла влюбитись в таку людину?
Стоп... Я сказала влюбитись? Невже я його люблю? Чорт, все таки люблю і здається вже давно...