Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

— Тільки тримай себе в шорах, Харрі. Інакше, присягаюся, знову запхаю тебе за письмовий стіл і замкну. Втямив?

— Так, шеф.

— Завтра в мене зустріч із начальником Управління і з шефом криміналки. Подивимось. Але я тобі нічого не обіцяю, чуєш?

— Бувай, шеф. Привіт дружині.

По дорозі до виходу Харрі обернувся:

—- Коріандр там, ліворуч, у глибині, на нижній полиці.

Після того як Харрі пішов, Б’ярне Мьоллер довго стояв, утупившись у свою корзинку. Він нарешті зрозумів, навіщо йому все це потрібно. Просто цей скандальний і впертий алкаш йому подобався.

7

Білий король

Кивнувши комусь із завсідників, Харрі всівся за столик біля одного з вузьких кривуватих вікон, які виходять на вулицю Валь-демара Тране. У кутку в нього за спиною красувалася велика картина: чоловіки, що прогулюються по площі Янгсторгет, бадьоро помахуючи циліндрами, вітають зустрічних дам, які намагаються сховатися від палючих променів сонця під мереживними парасолями. Неможливо уявити собі великого контрасту з вічною напівтемрявою та благоговійною пообідньою тишею, що панують у залі «Шрьодера».

— Добре, що тобі вдалось вирватися, — сказав Харрі, звертаючись до повнявого чоловіка, що вже сидів за столиком. По ньому відразу було видно, що він не належить до числа завсідників закладу. Причина крилася не в елегантному твідовому піджаці, й навіть не у краватці-метелику в червону крапочку. Просто на пропахлій пивом і вкритій чорними плямами від сигаретних недопалків скатертині перед ним стояла чашка з чаєм. Цим випадковим відвідувачем був психолог Столе Еуне, один із кращих спеціалістів у країні, до послуг якого поліція Осло вдавалася часто й навіть вельми охоче. Щоправда, з деякою часткою побоювання, позаяк Еуне, аж до самих кісток порядна людина, щиро дбаючи про підтримання власного реноме, ніколи не дозволяв собі в суді ніяких висловлювань, якщо вони не були на всі сто відсотків підтверджені науковими доказами. А позаяк у психології взагалі існує не так уже й багато доказів хоч би там чого, нерідко траплялося, що він, як свідок звинувачення, ставав кращим помічником захисту: посіяні його виступом сумніви тлумачилися на користь звинувачуваного. Розслідуючи різні вбивства, Харрі так часто звертався по допомогу до Еуне, що вже вважав його ледве не своїм колегою. Та й у питанні лікування власного алкоголізму Харрі так само сліпо довірявся цьому розумному, душевному, дещо франтуватому впертюху, так що найближчим часом навіть міг почати називати його своїм другом.

— Так ось, значить, де твоя схованка? — сказав Еуне.

— Угу, — підтвердив Харрі й звів брову, подаючи знак Майї, яка тут же вискочила з-за стойки і зникла на кухні.

— А це в тебе що?

— Японе. Чилі.

По переніссю Харрі скотилася крапля поту, на мить затрималася на кінчику носа й упала на скатертину. Еуне з подивом подивився на вологу пляму.

— Погано відновлюється теплообмін, — пояснив Харрі. — Я щойно з тренування.

Еуне скривився:

— Як медик я, можливо, мав би аплодувати, але як філософ ставлю великий знак питання — чи варто піддавати організм таким випробуванням?

На столі перед Харрі виникли сталевий кавник і чашка.

— Дякую, Майє.

— Відчуття провини, — вів далі Еуне. —- Дехто намагається впоратися з ним, вигадуючи собі різні покарання. Як ти, Харрі, коли зриваєшся. У твоєму випадку алкоголь — не спосіб утекти від дійсності, а радикальний спосіб самопокарання.

— Дякую, я й раніше чув од тебе цей діагноз.

— Так ти тому так старався на тренуванні? Докори сумління?

Харрі знизав плечима.

Еуне притишив голос:

— Ти що, так і продовжуєш думати про Елен?

Погляд Харрі метнувся вгору і зустрівся з поглядом Еуне. Він поволі підніс чашку з кавою до рота, довго пив і врешті з прикрою гримасою відставив її вбік.

— Ні, це не пов’язано зі справою Елен. Там ми ні на крок не просунулися, але я переконаний, зовсім не тому, що погано спрацювали. Просто треба набратися терпіння — рано чи пізно що-небудь обов’язково з’явиться.

— Добре, — сказав Еуне. — У тому, що Елен загинула, твоєї провини немає. Твердо це запам’ятай. І не забувай, усі твої колеги вважають, що справжнього її вбивцю було спіймано.

— Може, так. А може, й ні. Він мертвий, так що запитати тепер ні в кого.

— Не дозволяй цьому стати твоєю ідеєю фікс, Харрі. — Еуне сунув два пальці в кишеньку свого твідового жилета, дістав звідти срібний годинник і кинув погляд на циферблат. — Однак ти ж навряд чи хотів зі мною поговорити про відчуття провини?

— Ні. — Харрі вийняв із кишені стосик фотографій. — Я хотів би знати, що ти думаєш ось про це.

Еуне взяв знімки й почав переглядати.

— Схоже на пограбування банку. Не думав, що й це в компетенції забійного відділу.

— Подивися на наступну фотографію — і отримаєш пояснення.

— Ну і що? Він указує пальцем на камеру стеження.

— Вибач, наступна.

— Ого! Невже…

— Так. Спалаху майже не видно, це гвинтівка АС-3, але він щойно вистрілив. Як бачиш, куля влучила жінці точно в лоб. На наступній фотографії видно, як вона виходить із потилиці й застряє в дерев’яній панелі поряд зі скляним віконцем.

Еуне відклав знімки.

— Скажи на милість, Харрі, чому ви вічно сунете мені під ніс ці жахи?

— Щоб ти був у курсі, про що йдеться. Поглянь на наступний знімок.

Еуне важко зітхнув.

— Злочинець оволодів грішми, — вів далі Харрі, показуючи фотографію. — Тепер єдине, що йому залишається, — втекти. Він професіонал, спокійний, рішучий; у нього більше немає ніяких причин залякувати когось або до чогось змушувати. І все ж таки він на кілька секунд відкладає втечу заради того, щоб пристрелити службовку банку. Тільки через те, що управитель витратив зайві шість секунд, дістаючи гроші з банкомату.

Ложечка в чашці чаю, що стояла перед Еуне, поволі малювала вісімку.

— І тепер ти намагаєшся здогадатись, який у нього був мотив?

— Ну, мотив-то є завжди, просто часто складно буває зрозуміти, по який бік здорового глузду слід його шукати. Які будуть припущення?

— Серйозний розлад психіки.

— Але всі інші його дії надзвичайно раціональні.

— Розлад психіки зовсім не рівнозначний дурості. Люди з таким розладом мають не меншу, а деколи навіть більшу спритність у досягненні своєї мети, ніж ми, здорові. Що їх відрізняє від нас, так це самі цілі.