Читати книгу - "Фундація та Земля"

— Я насправді не хочу завдавати вам незручностей, — скривився Кендрей. — Я розумію ситуацію і, повірте, співчуваю. Слухайте, якщо ви думаєте, що кількамісячні зміни на цій станції дуже тішать, подумайте ще раз. І персонал тут не змішаної статі, тільки не на Компореллоні. — Він похитав головою. — І в мене теж є дружина, тож я розумію. Але слухайте, навіть якщо я вас пропущу, щойно стане відомо, що, гм, пані не має документів, вона опиниться у в’язниці, а у вас із містером Пелоратом будуть проблеми, про які дізнаються на Термінусі. А я сам точно вилечу з роботи.

— Містере Кендрей, повірте мені. Щойно я опинюсь на Компореллоні, то буду в безпеці. Я зможу поговорити про свою місію з деякими потрібними людьми, і після цього жодних проблем не виникне. Я повністю відповідаю за те, що тут відбуватиметься, навіть якщо про це стане відомо — у чому я сумніваюся. Ба більше, я порекомендую підвищити вас, і це станеться, бо я особисто простежу, щоб Термінус не зглянувся ні над ким, хто вагатиметься. І ми зможемо дати Пелоратові спокій.

Кендрей повагався, тоді сказав:

— Гаразд. Я вас пропущу, але попереджаю: із цієї хвилини я починаю обдумувати спосіб врятувати свою дупу, якщо це спливе. Я не збираюся робити нічого, щоб урятувати ваші. Ба більше, я знаю, як це працює на Компореллоні, а ви ні, і Компореллон не найлегший світ для тих, хто порушує правила.

— Дякую, містере Кендрей, — сказав Тревіз. — Запевняю вас, проблем не виникне.

Розділ четвертий

На Компореллоні

1

Їх пропустили. Станція позаду зіщулилася до дедалі тьмянішої зорі, і вже за пару годин вони проходили хмарний шар.

Гравітаційному кораблеві не треба було торувати шлях довгим зниженням по спіралі, але й надто швидко нестися вниз він не міг. Незалежність від гравітації не означала незалежності від опору повітря. Корабель міг знижуватися по прямій, однак це все одно треба було робити обережно й не надто швидко.

— Куди саме ми потрапимо? — спитав зі збентеженим виглядом Пелорат. — Я не відрізняю у хмарах одного місця від іншого, старий друже.

— Я так само, — відповів Тревіз, — але в нас є офіційна голографічна мапа Компореллона, що передає форму суші та перебільшений рельєф і земельних висот, і океанічних глибин — а ще політичний розподіл. Мапа в комп’ютері, і цього достатньо. Він порівняє справжній вигляд суші й води з мапою, у такий спосіб правильно зорієнтувавши корабель, і тоді циклоїдним маршрутом спрямує нас до столиці.

— Якщо ми потрапимо до столиці, то одразу ж зануримось у політичний вир. Якщо цей світ виступає проти Фундації, як натякав чолов’яга на пропускній станції, ми напрошуємося на неприємності.

— З іншого боку, столиця — найпевніше, інтелектуальний центр планети, і якщо нам десь і пощастить знайти потрібну нам інформацію, то саме там. Що ж до протидії Фундації, то я сумніваюся, що вони зможуть надто відверто її демонструвати. Мер могла мене не дуже полюбляти, але навіть вона не дозволяла собі неналежного ставлення до депутата. Гарла Бранно не мала бажання створювати прецедент.

Блісс вийшла з туалету з досі вологими після миття руками. Не виказуючи ані дрібки занепокоєння, поправила одяг та мовила:

— До речі, сподіваюся, випорожнення ретельно перероб­ляються.

— А як інакше? — відповів Тревіз. — На скільки, думаєте, нам вистачить запасу води, якщо ми не перероблятимемо випорожнення? На чому, гадаєте, ростуть ці ретельно ароматизовані дріжджі, які ми їмо, щоб додати пряного смаку нашим замороженим продуктам? Сподіваюся, це не зіпсує вам апетит, моя практична Блісс.

— А хіба мусить? Звідки, гадаєте, походить їжа та вода на Геї, чи на цій планеті, чи на Термінусі?

— На Геї випорожнення, звісно, так само живі, як і ви.

— Не живі. Свідомі. Є різниця. Звісно, рівень їхньої свідомості дуже низький.

Тревіз зневажливо засопів, але не намагався відпові­дати.

— Піду до кабіни пілота, складу компанію комп’ютеру, — сказав він. — Хоча не те щоб вона йому була потрібна.

— Чи можемо ми прийти й допомогти вам складати йому компанію? — спитав Пелорат. — Я досі ніяк не звикну, що він може самотужки нас посадити, а також бачити інші кораблі, чи бурі, чи… що ще?

Тревіз широко всміхнувся.

— Звикайте, будь ласка. Цей корабель у набагато більшій безпеці під управлінням комп’ютера, ніж коли-небудь буде під моїм. Але, звісно, приходьте. Вам буде корисно бачити, що відбувається.

Вони летіли освітленим боком планети, бо, як пояснив Тревіз, мапу з комп’ютера легше буде порівняти з реальністю при світлі, ніж у темряві.

— Це ж очевидно, — зауважив Пелорат.

— Аж ніяк. Комп’ютер так само швидко робитиме висновки за інфрачервоним світлом, яке поверхня випромінює навіть у темряві. Проте довші інфрачервоні хвилі не дадуть комп’ю­терові тієї ж деталізації, що й видиме світло. Інакше кажучи, комп’ютер не настільки добре та точно бачить в інфрачервоному спектрі, а там, де в цьому немає необхідності, я хочу якнайменше ускладнювати йому завдання.

— Що як столиця на темному боці?

— Шанси п’ятдесят на п’ятдесят, але якщо це так, то щойно порівняємо мапу з її околицями в денному світлі, зможемо доволі безпомильно прослизнути до столиці навіть у темряві. І задовго до того, як до неї наблизимось, вловлюватимемо зустрічні мікрохвильові промені та отримуватимемо повідом­лення, які спрямують нас до найзручнішого космопорту. Немає причин хвилюватися.

— Ви впевнені? — спитала Блісс. — Ви везете мене вниз без документів та світу народження, який місцеві люди визнають, — а я будь-що маю намір не згадувати в їхній присутності Гею. То що нам робити, якщо на поверхні в мене попросять ці папери?

— Це малоймовірно. Усі вважатимуть, що про це подбали на пропускній станції.

— Але що як спитають?

— От коли це станеться, тоді й будемо розбиратися. А тим часом не створюймо проблем із нічого.

— Доки ми розберемося, може бути надто пізно.

— Я скористаюся своєю винахідливістю, щоб надто пізно не було.

— До слова про винахідливість, як ви провели нас через пропускну станцію?

Тревіз глянув на Блісс і дозволив губам повільно розтягнутися в усмішці, з якою він скидався на бешкетного підлітка.

— Усього лише мізками.

— Що ви зробили, старий? — поцікавився Пелорат.

— Просто треба було дібрати належний аргумент. Я спробував погрози та ледь помітний натяк на підкуп. Звертався до його логіки та вірності Фундації. Ніщо не допомагало, тож я вдався до крайнього варіанта. Сказав, що ви, Пелорате, зраджуєте дружині.

— Дружині? Але ж, мій любий друже, у мене наразі немає дружини.

— Знаю, але він цього не знав.

— Припускаю, — мовила Блісс, — під «дружиною» ви маєте на увазі жінку, яка є постійною супутницею конкретного чоловіка.

— Трохи більше, Блісс. Законну супутницю, яка має відповідні права.

— Блісс, у мене немає дружини, — знервовано запевнив Пелорат. — Подеколи в минулому вона у мене була, але тривалий час уже ні. Якщо ти забажаєш пройти через законний ритуал…

— Ох, Пеле, — відмахнулася